Звичайні незвичайні історії. Наталія Гриняєва

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вину. В небі вже весело сяяло сонечко… Усі квіточки попіднімали до нього свої голівки, купаючись у теплих сонячних променях.

      Випадково Тимко зачепив кущик дзвоників. Один дзвіночок захитався і…

      – Бр-р-р!.. – Тимкові прямо на мордочку з квітки пролилася вода…

      – За що? – з образою гукнув зайчик до квітки.

      – Заспокойся, синку. То так дзвіночок з тобою привітався і допоміг тобі швидше прокинутися…, – тихо промовила мама, лагідно витираючи мокрий носик сина.

Сонечко

      Опівдні сонечко добряче припікало, тож Тимко, ховаючись від спеки заліз під кущик та там і задрімав. Аж раптом хтось торкнувся його носика…

      Він поволі розплющив свої сонні оченята і побачив, що в нього на носі сидить якесь велетенське червоне у чорну цятку створіння…

      – Рятуйте!.. – заволав малий і стрімголов побіг до мами.

      – Ма-ма!.. Та-ам…!.. – запинаючись, намагався пояснити зайчик, показуючи лапкою на кущик.

      – Заспокойся, синку, то Сонечко, – лагідно промовила мама, махаючи на прощання відлітаючій комасі…

      Тимко подивився на небо. Звідти йому весело всміхалось сонечко.

      – Мамо, але ж воно не червоне у цяточку…

Схованки

      – Матусю, а давай-но пограємо у схованки, – якось попросив маму Тимко.

      – Добре, біжи ховайся, – сказала мама і заплющила очі.

      Тимко мерщій підбіг до великого дерева, присів і щільно-щільно закрив собі очі лапками…

      – Раз, два, три, чотири, п’ять… я іду тебе шукать, – промовила мама і розплющила очі.

      – Синку, але чому ти не сховався?… Я ж тебе бачу… – здивовано запитала вона.

      – А я тебе – ні!.. – задоволено вигукнуло зайченя.

      Мама засміялась і лагідно погладила синочка по голівці…

Туман

      Іноді мама водила Тимка на узлісся, щоб познайомити його з навколишнім світом.

      В селі, яке розташувалось біля лісу, жили люди та різні чудернацькі птахи й тварини…

      Мама терпляче розповідала синочку про той світ і вчила бути уважним, щоб раптом не потрапити в халепу…

      Одного разу, коли вони вибігли з лісу, за селом паслась руда корова, а луками стелився густий туман…

      Тимко здивовано подивився на ту корову і пошепки запитав:

      – Мамо, а навіщо корова порозливала своє молоко?…

      – Синку, зачекай хвилинку. Зараз сонечко зійде й молочко те прибере…

      Так воно й сталося: з того молока на небо випливло яскраве сонце і туман враз зник.

      Мама звеліла синочку сховатись під кущик, бо саме в той час до корови з відром йшла молода жінка.

      Вона усміхалась сонечку та тихо співала: «Туман яром, туман долиною…»

Морква

      Ранесенько, поки зайченятко ще спало, мама принесла з сільського городу декілька морквин та, щоб своїх малих повеселити, «посадила» їх у пісочок біля нірки.

      Хоч і спросоння, але Тимко одразу побачив листя тієї моркви. Він здивовано звернувся до мами, простягаючи до них свої лапки:

      – Мамо, поглянь: у нас виросла мор-«Ква!» – рявкнуло жабеня, що сиділо поруч…

      Зайченя з переляку аж підскочило і вмить сховалось під сусіднім кущем… А мама й жабка ще довго сміялися…

Кульбабка

      Якось біг собі Тимко понад лісовим озером. Біг собі біг та раптом зупинився… Йому аж дух перехопило – таку красу побачив!..

      Перед ним на тоненькій ніжці стояла біла пухнаста куля…

      – Яка краса! – захоплено вигукнув Тимко і простягнув до кульки лапку, – я подарую тебе своїй мамі!

      Та тільки-но він зібрався зірвати квітку, як налетів вітер і, зірвавши з рослини білий пух, поніс його над травою. Тимко, увесь обліплений тим пухом, побіг слідом, намагаючись його зупинити…

      А оголена кульбабка заплакала: «Ой, коси-коси ви мої…».

Мурахи

      Сидів якось Тимко без діла на лісовій стежці. Та раптом щось його штовхнуло в бік. Він аж підскочив від несподіванки і здивовано почав озиратись навколо.

      Лишень зараз він побачив на доріжці юрбу малесеньких мурах, які зосереджено тягли доріжкою величезну соломинку.

      Виявилося, що він їм заважає…

      Тимко з повагою пропустив роботящу компанію і чимдуж побіг до мами:

      – Мамо, мамо! Дай мені якесь завдання! Я ж не ледащо – буду працювати! Бо навіть малі мурахи працюють…

Небо СКАЧАТЬ