Звичайні незвичайні історії. Наталія Гриняєва
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Звичайні незвичайні історії - Наталія Гриняєва страница
Название: Звичайні незвичайні історії
Автор: Наталія Гриняєва
Издательство: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
Жанр: Детская проза
isbn: 9780890006900
isbn:
Випадково Тимко зачепив кущик дзвоників. Один дзвіночок захитався і…
– Бр-р-р!.. – Тимкові прямо на мордочку з квітки пролилася вода…
– За що? – з образою гукнув зайчик до квітки.
– Заспокойся, синку. То так дзвіночок з тобою привітався і допоміг тобі швидше прокинутися…, – тихо промовила мама, лагідно витираючи мокрий носик сина.
Опівдні сонечко добряче припікало, тож Тимко, ховаючись від спеки заліз під кущик та там і задрімав. Аж раптом хтось торкнувся його носика…
Він поволі розплющив свої сонні оченята і побачив, що в нього на носі сидить якесь велетенське червоне у чорну цятку створіння…
– Рятуйте!.. – заволав малий і стрімголов побіг до мами.
– Ма-ма!.. Та-ам…!.. – запинаючись, намагався пояснити зайчик, показуючи лапкою на кущик.
– Заспокойся, синку, то Сонечко, – лагідно промовила мама, махаючи на прощання відлітаючій комасі…
Тимко подивився на небо. Звідти йому весело всміхалось сонечко.
– Мамо, але ж воно не червоне у цяточку…
– Матусю, а давай-но пограємо у схованки, – якось попросив маму Тимко.
– Добре, біжи ховайся, – сказала мама і заплющила очі.
Тимко мерщій підбіг до великого дерева, присів і щільно-щільно закрив собі очі лапками…
– Раз, два, три, чотири, п’ять… я іду тебе шукать, – промовила мама і розплющила очі.
– Синку, але чому ти не сховався?… Я ж тебе бачу… – здивовано запитала вона.
– А я тебе – ні!.. – задоволено вигукнуло зайченя.
Мама засміялась і лагідно погладила синочка по голівці…
Іноді мама водила Тимка на узлісся, щоб познайомити його з навколишнім світом.
В селі, яке розташувалось біля лісу, жили люди та різні чудернацькі птахи й тварини…
Мама терпляче розповідала синочку про той світ і вчила бути уважним, щоб раптом не потрапити в халепу…
Одного разу, коли вони вибігли з лісу, за селом паслась руда корова, а луками стелився густий туман…
Тимко здивовано подивився на ту корову і пошепки запитав:
– Мамо, а навіщо корова порозливала своє молоко?…
– Синку, зачекай хвилинку. Зараз сонечко зійде й молочко те прибере…
Так воно й сталося: з того молока на небо випливло яскраве сонце і туман враз зник.
Мама звеліла синочку сховатись під кущик, бо саме в той час до корови з відром йшла молода жінка.
Вона усміхалась сонечку та тихо співала: «Туман яром, туман долиною…»
Ранесенько, поки зайченятко ще спало, мама принесла з сільського городу декілька морквин та, щоб своїх малих повеселити, «посадила» їх у пісочок біля нірки.
Хоч і спросоння, але Тимко одразу побачив листя тієї моркви. Він здивовано звернувся до мами, простягаючи до них свої лапки:
– Мамо, поглянь: у нас виросла мор-«Ква!» – рявкнуло жабеня, що сиділо поруч…
Зайченя з переляку аж підскочило і вмить сховалось під сусіднім кущем… А мама й жабка ще довго сміялися…
Якось біг собі Тимко понад лісовим озером. Біг собі біг та раптом зупинився… Йому аж дух перехопило – таку красу побачив!..
Перед ним на тоненькій ніжці стояла біла пухнаста куля…
– Яка краса! – захоплено вигукнув Тимко і простягнув до кульки лапку, – я подарую тебе своїй мамі!
Та тільки-но він зібрався зірвати квітку, як налетів вітер і, зірвавши з рослини білий пух, поніс його над травою. Тимко, увесь обліплений тим пухом, побіг слідом, намагаючись його зупинити…
А оголена кульбабка заплакала: «Ой, коси-коси ви мої…».
Сидів якось Тимко без діла на лісовій стежці. Та раптом щось його штовхнуло в бік. Він аж підскочив від несподіванки і здивовано почав озиратись навколо.
Лишень зараз він побачив на доріжці юрбу малесеньких мурах, які зосереджено тягли доріжкою величезну соломинку.
Виявилося, що він їм заважає…
Тимко з повагою пропустив роботящу компанію і чимдуж побіг до мами:
– Мамо, мамо! Дай мені якесь завдання! Я ж не ледащо – буду працювати! Бо навіть малі мурахи працюють…