Хотин. Ю. В. Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ підсумував він. – Треба збирати Раду. Зберемо. Але не зараз. Я щойно від Ходкевича, він нас очікує. Турки вже стали табором на відстані одного переходу від Хотина. Ми й так сильно забарилися, тепер треба поспішати до поляків на з'єднання. Тож зробимо так…

      На світанку до намету Бородавки ввійшли четверо полковників із шаблями наголо. Вони мовчки стали, позираючи на гетьмана. Бородавка сів на постелі. Він одразу все зрозумів і похмуро мовив:

      – Я одягнусь.

      – Не барися, – відповів Деркаль, – ти й так довго нас тягав не туди, куди треба. Пора вже на війну вирушати.

      – Сагайдачний тут?

      – Тут.

      – Тоді мені все зрозуміло. Я хочу побачитися з ним. Проведіть мене.

      – У цьому немає потреби, – мовив Сагайдачний, заходячи до намету. Бородавка одразу помітив криваву пляму на забинтованому плечі Конашевича. Його рука, затягнута дерев'яними лубками, висіла на перекинутому через шию шматкові шовку. Бліде лице видавало втому. З непроникним виразом обличчя завмер навпроти Бородавки. Деякий час розглядав зодягнутого лише в білизну гетьмана й небагате умеблювання шатра. На стіні, у головах похідного ліжка, лише лук і шабля. Поряд стіл зі срібним каламарем і стосом паперів. Окремо, на єдиному у шатрі килимі, – підставка з темного різьбленого дуба, вкрита вишневим оксамитом. На ній гетьманська булава.

      – Доброго дня, Яцьку… Якщо він для тебе добрий, – кинув крізь зуби, мимоволі милуючись всипаною самоцвітами булавою.

      Бородавка простежив за поглядом Сагайдачного. Криво посміхнувся:

      – Що, скучив за булавою?

      Сагайдачний знизав плечима.

      – Якщо й так, то що?

      – Знаю, Петре! Ворогом лютим для мене став ти відтоді, коли її втратив. День і ніч думав, як би повернути. Тепер почув, що настала твоя година. Так?

      – Я тут ні до чого. Тобі не вірять козаки.

      – Козаки?! – загримів Бородавка й піднявся з постелі. – Скажи краще, що ляхи!

      – Ляхи теж.

      – Ото ж бо й воно!

      – Ти маєш рацію, Яцьку, але не зовсім. Ляхів ніхто не питає їхньої думки.

      – Це тобі у Варшаві на думку спало?

      – Ні… Яцьку, винувать самого себе. Рада старшин вирішила тебе заарештувати. Будеш під вартою до часу, коли твою долю вирішить загальна Рада.

      – Робіть, що хочете, – Бородавка махнув рукою. – Але знай, Петре, я намагався привести військо під Хотин, як і було домовлено. Тобі там, у ляхів, не потрібно було приймати рішень, тож тепер виглядаєш чистеньким. А знаєш, чому ляхи відмовилися зробити припаси й для нас? Не знаєш! А я знаю! Тому що вони плювати на нас хотіли. А ти їм руки цілуєш. Що ж, кожному своє…

      – Ти відправив людей на смерть. Смерть безглузду й непотрібну.

      – Так! Так, відправив! Але вони козаки, а зараз іде війна, чому ж ти дивуєшся? Думаєш, не картаю себе? Картаю!

      Кілька хвилин тривала напружена мовчанка. Бородавка почав одягатися. Сагайдачний СКАЧАТЬ