Лісова пісня. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у к а ш

      Та нi, ще рано!

      М а в к а

      Ти б не хотiв, щоб день уже скiнчився?

      Лукаш хитає головою, що не хотiв би.

      Чому?

      Л у к а ш

      Бо дядько до села покличуть.

      М а в к а

      А ти зо мною хочеш бути?

      Лукаш киває, потакуючи.

      Бачиш,

      I ти, немов той ясень, розмовляєш.

      Л у к а ш

      (смiючись)

      Та треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута лiтувати.

      М а в к а

      (радо)

      Справдi?

      Л у к а ш

      Ми взавтра й будуватися почнемо.

      М а в к а

      Курiнь поставите?

      Л у к а ш

      Нi, може, хижку, а може, й цiлу хату.

      М а в к а

      Ви – як птахи: клопочетесь, будуєте кубельця, щоб потiм кинути.

      Л у к а ш

      Нi, ми будуєм навiки.

      М а в к а

      Як навiки? Ти ж казав, що тiльки лiтувати будеш тута.

      Л у к а ш

      (нiяково)

      Та я не знаю… Дядько Лев казали, що тут менi дадуть грунтець i хату, бо восени хотять мене женити…

      М а в к а

      (з тривогою)

      З ким?

      Л у к а ш

      Я не знаю. Дядько не казали, а може, ще й не напитали дiвки.

      М а в к а

      Хiба ти сам собi не знайдеш пари?

      Л у к а ш

      (поглядаючи на неї)

      Я, може б, i знайшов, та…

      М а в к а

      Що?

      Л у к а ш

      Нiчого…

      (Пограває у сопiлку стиха щось дуже жалiбненьке [мелодiя N 9], потiм спускає руку з сопiлкою i замислюється).

      М а в к а

      (помовчавши)

      Чи у людей паруються надовго?

      Л у к а ш

      Та вже ж навiк!

      М а в к а

      Се так, як голуби…

      Я часом заздрила на їх: так нiжно вони кохаються… А я не знаю нiчого нiжного, окрiм берези, за те ж її й сестрицею взиваю; але вона занадто вже смутна, така блiда, похила та журлива, – я часто плачу, дивлячись на неї.

      От вiльхи не люблю – вона шорстка.

      Осика все мене чогось лякає; вона й сама боїться – все тремтить.

      Дуби поважнi надто. Дика рожа задирлива, так само й глiд, i терен.

      А ясень, клен i явiр – гордовитi.

      Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на свiтi.

      Така, здається, й я була торiк, але тепер менi чомусь те прикро…

      Як добре зважити, то я у лiсi зовсiм самотня…

      (Журливо задумується).

      Л у к а ш

      А твоя верба?

      Таж ти її матусею назвала.

      М СКАЧАТЬ