Консуело. Жорж Санд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ обмежився тим, що шанобливо вклонився баронесі та її гості, сказав щось пошепки служнику й зник у ті ж двері, куди вийшов барон. Одразу ж старий Ганс і один із тих автоматів, яких Консуело не в змозі була відрізнити одного від одного, до того вони були в усьому однакові, могутні й статечні, попрямували до вітальні. Не маючи сили вдавати, начебто вона їсть, Консуело обернулася, проводжаючи їх очима. Але перш ніж слуги дійшли до дверей, на порозі з'явилася нова істота, дивовижніша за всі попередні: то був юнак високого зросту, з надзвичайно гарним, але страшенно блідим обличчям, одягнений з голови до ніг в усе чорне. Розкішна оксамитова накидка, облямована куничим хутром, була скріплена на його плечах золотими застібками. Довге, чорне як смола волосся безладно звисало на його бліді щоки, обрамлені кучерявою від природи шовковистою борідкою. Він зробив служникам, які рушили було йому назустріч, владний жест, і ті, відступивши, зупинилися нерухомо, немов прикуті його поглядом. Потім, обернувшись до графа Християна, який ішов за ним, він промовив співучим голосом, у якому відчувалася надзвичайна шляхетність:

      – Запевняю вас, батьку, ніколи ще я не був такий спокійний. Щось велике сталося у моїй долі, й небесна благодать спустилася на наш будинок.

      – Нехай почує тебе Господь, дитя моє! – відповів старий, простягаючи руки як би для благословення.

      Юнак низько схилив голову під рукою батька, потім, випроставшись, із лагідним, ясним обличчям дійшов до середини кімнати, злегка всміхнувсь Амалїї, ледве торкнувшись пальцями простягненої нею руки, і кілька секунд пильно дивився на Консуело. Перейнявшись мимовільною повагою до нього, Консуело вклонилася, опустивши очі. Він же, не відповідаючи на уклін, продовжував дивитися на неї.

      – Ця молода особа, – сказала йому по-німецькому каноніса, – та сама, що…

      Але він перебив її, зробивши жест, що ніби говорив: «Мовчіть, не заважайте плинові моїх думок»; потім раптом одвернувсь і, не виявивши ні подиву, ні цікавості, повільно вийшов через великі двері.

      – Сподіваюся, ви вибачите, мила моя… – звернулася до Консуело каноніса.

      – Даруйте, що я переб'ю вас, тітонько, – сказала Амалія, – ви говорите німецькою, але ж синьйора не знає цієї мови.

      – Мила синьйоро, – відповіла по-італійському Консуело, – у дитинстві я говорила кількома мовами, тому що багато подорожувала, і німецьку я ще пам'ятаю настільки, щоб усе прекрасно розуміти. Щоправда, я не зважуюся заговорити нею, але якщо ви дасте мені кілька уроків, я впевнена, що незабаром з нею впораюся.

      – Виходить, зовсім як я, – знову заговорила по-німецькому каноніса, – я все розумію, що говорить синьйора, а говорити сама її мовою не можу. Але позаяк вона мене розуміє, я хочу просити її вибачити нечемність мого племінника, що не відповів на її уклін, тому що цей юнак сьогодні сильно занедужав і після непритомності, що сталася з ним, ще такий слабий, що, мабуть, не помітив її… Чи не так, братику? – додала добра Вінцеслава, збентежена своєю СКАЧАТЬ