Консуело. Жорж Санд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вечерю, мова зайшла, природно, про Порпору. Консуело з радістю відзначила, що граф говорить про нього, як про свого друга, не тільки рівного, але начебто такого, що в дечому перевершує його. Потім заговорили про подорож Консуело, про дорогу, якою вона їхала, і про грозу, що, мабуть, налякала її.

      – Ми у Венеції звикли до ще більш раптових і більш небезпечних гроз, – відповідала Консуело. – Пливучи містом у гондолах під час грози, ми навіть біля порога будинку щохвилини ризикуємо життям. Вода, що замінює нашим вулицям бруківку, у цей час швидко прибуває й вирує, немов море в негоду. Вона з такою силою несе наші тендітні гондоли вздовж стін, що вони можуть легко розбитися вщент об них, перш ніж нам удасться пристати. Але, незважаючи на те, що я не раз була свідком таких нещасних випадків і зовсім не боягузлива, сьогодні, коли з гори було скинуто блискавкою величезне дерево, що впало впоперек дороги, я злякалась, як ніколи в житті. Коні здійнялися дибки, а машталір в жаху закричав: «Прокляте дерево звалилося! «Гусит» упав!» Чи не можете ви мені пояснити, синьйоро баронесо, що це значить?

      Ні граф, ні Амалія не відповіли на це питання. Вони тільки здригнулися й переглянулись.

      – Отже, мій син не помилився! – мовив старий граф. – Дивно! Дуже, дуже дивно!

      Знову стривожившись за сина, він пішов до нього у вітальню, Амалія ж, склавши руки, прошепотіла:

      – Тут якесь чаклунство! Видно, сам диявол із нами!

      Ці дивні, загадкові слова знову накликали на Консуело марновірний жах, що охопив її при вході в замок Рудольштадтів. Раптова блідість Амалії, врочисте мовчання старих служників у червоних шароварах, із дивно схожими один на одного квадратними багряними лицями, з тьмяними, позбавленими життя очима рабів, які звикли до свого вічного рабства; ця похмура кімната, оздоблена чорним дубом, яку не в змозі була освітити люстра з безліччю палаючих свіч; сумовиті вигуки пугача, що відновив після грози своє полювання навколо замку; великі родинні портрети на стінах; величезні вирізані з дерева голови оленів і диких кабанів, які прикрашали стіни, – усе до дрібниць будило в дівчині моторошну тривогу, що вляглася тільки на деякий час. Те, що повідомила їй потім юна баронеса, також не могло сприяти її заспокоєнню.

      – Мила синьйоро, – сказала та, збираючись почастувати її вечерею, – будьте готові побачити тут непояснимі, нечувані речі, частіше нудні, та іноді й страшні. Справжні сцени з романів: якщо їх розповісти, ніхто не повірить. Але ви мусите дати слово, що про все це збережете вічне мовчання!..

      Баронеса ще продовжувала говорити, коли двері повільно розчинилися й каноніса Вінцеслава, горбата, довгобраза, у строгому одіянні, при стрічці свого ордена, з якою вона ніколи не розлучалась, увійшла до зали з таким велично-привітним виглядом, якого вона не набирала з того достопам'ятного дня, коли імператриця Марія-Терезія, повертаючись зі своїм почтом із подорожі по Угорщині, виявила замку Велетнів велику честь: зупинилася на годину СКАЧАТЬ