Проби. Вибране. Мишель Монтень

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що вражає нас, коли на нас спадає безголов'я понад наші сили. І справді огром такої недолі геть-то прибиває нашу душу і позбавляє її свободи вчинків; саме так стається під першим враженням дуже лихої звістки, коли ми чуємося скутими, здеревілими і ніби обезвладненими у всіх рухах; і тільки згодом, давши собі полегкість слізьми та голосінням, душа ніби відпружується, випростується і знаходить більше простору та волі. Виходить так, ніби

      Аж голос крізь біль той прорвався.

Верґілій, Енеїда, XI, 151Пер. Михайла Білика

      Під час війни короля Фердинанда[15] з удовицею по королю угорському Яношу, в битві під Будою, всі звернули увагу на одного лицаря: той бився з незвичайною відвагою і так і поліг безіменний. Коли несли його тіло, Рейшах, отаман німецький, бідкував за ним, як і всі, але, поцікавившись, хто ж цей лицар, побачив, коли з убитого зняли лицарію, що то його рідний син. Посеред загального лементу сам він, не пустивши пари з уст і не змигнувши оком, стояв випростаний, прикипівши поглядом до синового тіла; аж поки ґвалтовність скорботи, вразивши його життєві сили, не звалила його, мертвого, долу.

      Хто може передать, як він палає,

      Той відчуває лиш слабенький жар,

Петрарка, Сонет 137

      мовлять коханці, намагаючись поділитися муками свого кохання:

      …Бо ти забрала

      З собою всі мої чуття!

      Як, Лесбіє, тебе побачу,

      Шалію у нестямі я.

      Язик німіє, кров клекоче,

      У тілі пломінь і пожар,

      В ушах бриніння, а на очі

      Мла налягає…

Катулл, III, 607

      Отож-бо в ту мить, коли нас поймає пекучий любовний пал, ми не вдатні вимовлятися жалями чи благаннями, наша душа надто обтяжена важкими думами, а тіло прибите і зв'ялене коханням. Звідси зроджується деколи і та раптова неміч, що вражає коханців так невчасно, і той крижаний холод, що огортає їх через надмір любові, в самім лоні розкошів. Усяка жага, що надається до смакування і перетравлювання, жага не жагуча.

      Скаржиться легка журба, а велика – та безголоса.

Сенека, Іполит, II, 607

      Несподівана радість чи втіха так само вражають нас:

      Тільки уздріла вона, що іду я, й троянців у зброї

      З подивом раптом пізнала, й великим налякана дивом,

      Аж знепритомніла, глянувши, і від страху здеревіла.

      Кості застигли у неї, зомліла й по довгій хвилині

      Мовить.

Верґілій, Енеїда, III, 306Пер. Михайла Білика

      Опріч тієї римлянки, яка сконала з неспогаданого щастя, викликаного поверненням сина після поразки під Каннами[16], опріч Софокла і тирана Діонисія, так само померлих на радощах, а також Тальви[17], померлого на Корсиці після одержання новини про надані йому від римського сенату гонори, ми маємо сьогоденний приклад: папа Лев Десятий, оповіщений про здобуття Мілана, СКАЧАТЬ