Пантеон Cвободи. Книга друга. Розквіт імперії. Аліна Максакова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а потім схрестив руки на грудях. – Ймовірно, це – останній день року, коли ми усі можемо спокійно милуватися на навколишньою природою… Проте, ти прийшов не для того, щоб приєднатися до цього заняття, чи не так?

      – І так, і ні,– відповів Бойнод, важко видихаючи. На його лобі залягла ледве помітна зморшка. – Тутешня природа і справді дивовижна, і я був би не проти дійсно помилуватися нею… за інших обставин. Зараз же я хочу сказати тобі, що ти помилуватися з приводу відсутності вістей від адмірала…

      Я відчув, як кров підливає до щік і їх обдав жар. Я інстинктивно стиснув ліву руку на рукоятці шаблі, прикріпленої до пояса, і пильно глянув на співрозмовника. Його обличчя, завжди незворушне, тепер виражало гостру стурбованість, що було ознакою тривожних новин.

      – Після відплиття нашого флоту з порту Кадіс, як ти знаєш, головним завданням його було розгромити оборону англійців, – сказав Бойнод, зневажливо мотнувши головою. – Що ж… британців вони – то наздогнали…

      – Mon Dieu! І що далі?

      – Що ж, по-перше, Нельсон зустрівся з Господом…

      – То це була перемога!

      Жан тут же інстинктивно скривив невдоволену гримасу.

      – На жаль, мій друже… – сказав він з виглядом побитої собаки. – Цей негідник забрав із собою велику частину наших та іспанських моряків; плани Бонапарта по вторгненню в Лондон зірвані… А що стосується особисто мене, то я соромлюся, що народився з цим зрадливим мерзотником Вільньофом в одному, хай йому біс, світі!

      Мені на секунду стало моторошно, наче мене вразила блискавка з неба. Лайки Бойонода звучали, немов у тумані, – моя свідомість ніяк не справлялася з фактом поразки.

      Мені не хотілося до кінця вірити в те, що цим зіткненням були перекреслені досягнення Великої армії за рік ретельної підготовки. Мені не хотілося сприймати факт, що панування Франції у Британії залишилося всього лише ефемерною ідеєю, яка не дасть охоронцям нашої улюбленої Батьківщини спати спокійно, щодня відчуваючи побоювання нападу у відповідь.

      Над силу опанувавши себе я, немов раптом опритомнівши, підвів важкий погляд на товариша.

      – Але Імператор… Що зробив Імператор? – з незрозумілими відтінками надії в голосі запитав я, міцніше вхопившись за ефес, на що співрозмовник ледь помітно посміхнувся.

      – Розтоптав чергового капелюха[24], – сказав глузливо Жан, але тут же набув поважного вигляду. – А зараз зібрав у себе Мюрата, Лефевра і Бертьє. Думаю, вже за годину ми отримаємо його подальші розпорядження… І, сподіваюся, вони задовольнять моє бажання зігнати на ворогах кепський настрій!

      – До завтрашнього дня кожен другий у гвардії думатиме так само, – запевнив я. – Залишається тільки дістатися до цих самих ворогів… Адже вони уміло заховалися за вузькою смугою Ла-Маншу.

      – Що ж, вони – перші наші вороги. Але не варто забувати про інших, – Жан кивнув головою на схід.

      – Ти маєш СКАЧАТЬ