Володимир Винниченко. Юлія Тагліна

Чтение книги онлайн.

      Винниченко старанно пише оповідання за оповіданням, пересилаючи їх Є. Чикаленкові для публікації в газеті «Рада» або ж до «Літературно-наукового вісника» у Львові. Наприкінці 1907 року в збірнику «Дзвін» з’являється та сама п’єса, про яку Винниченко писав у листах до Катерини Голіцинської, – «Щаблі життя».

      Драма викликала резонанс – її нещадно розкритикували. «Щаблі життя» навіть називали «торжественним гімном проституції», «апотеозою самця та ще соціаліста»! Особливо різкої критики зазнав твір з боку редактора газети «Слово» Симона Петлюри, який наголосив на шкідливості самої «теорії» чесності з собою, мовляв, «на таку мораль індивідуалізму робочий клас не пристане».

      Навіть завжди прихильний до Винниченкового таланту Є. Чикаленко був розчарований: «Прочитавши знов «Щаблі життя», я остався при всіх тих поглядах на сю п’єсу, які Вам… висловлював. По виконанню вона краща за попередні драматичні п’єси, але по думкам – се анархизм, в найгіршому значінню сього слова. Герой, на мою думку, таки справді «прямолінейний дурень», хлопчина 1-го курса, який начитався нігілістичних (при тім старих) книжок і, хоч кров з носа, хоче жити по наміченій програмі…Ви одкриваєте Америку, про яку вже всі й забули думати».

      Що ж написав В. Винниченко, що спричинило таку реакцію? Персонаж драми Мирон Купченко керується в житті новою філософією. Він заперечує стару, лицемірну буржуазну мораль, уважаючи, що слід «одкинуть все зайве, все, що оджило своє» (йдеться не про загальнолюдські цінності, а саме про боротьбу класів). У цьому сенсі проститутки – частина пригнобленого класу, соціального дна. Вони так само, як і інші знедолені, потребують захисту. Мирон вважає, що формою такого захисту можуть бути профспілки. На противагу старим заповідям він висуває принцип «чесності з собою»: внутрішню погодженість людини із самою собою, лад і гармонію в душі.

      Людина сама стає творцем своєї моралі. Це інколи призводить її до жахливих, подекуди абсурдних і жорстоких висновків, наприклад, до готовності «нової людини» «послать смерть» своїй безнадійно хворій матері: мовляв, навіщо «піддержувати муки старого слабоумного существа»?