Володимир Винниченко. Юлія Тагліна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «К. Старине» (бо й в сему журналі за всі твори українські, не тільки Ваші, плачу я, але се між нами), а й за праці, поміщені в инчих галицьких журналах. Звичайно, бажалося б, щоб Ви друкувались у «Вістнику», бо сей журнал так сяк доходить в Росію. Але в виборі журнала я Вас не думав стіснять і в оцінку твора не вхожу, т. е. чи подобається чи не подобається мені Ваша праця, я платити буду. І коли я критикую Ваш твір, то не яко «роботодавець», а як Ваш приятель.

      Ви, звичайно, розумієте, що Вас я мало знаю, не настільки я з Вами близький, щоб я помагав Вам, я дбаю тільки про літературу і, знов кажу, плачу за белетристику в «К. Старине» не тільки за Ваші твори, а всім. Се в скобках. В інтересах нашої літератури Ви повинні писати не хапаючись, а обробляти, вигладжувати свої твори.

      От через що я платитиму Вам помісячно, а не «іздєльно». Вас буде «смущать» рахунок, і добре! Я Вам ставлю умову – за сих 300 руб., які Ви відберете від мене за рік, Ви повинні написати не менче п’яти друкованих аркушів за рік, в якому журналі схочете. Чи Ви получите який гонорар за сих 5 аркушів з редакції, се до мене не стосується. Я плачу Вам 300 р. на рік і край!»

      Тепер про твори В. Винниченка заговорили. Нового письменника нарекли «українським Горьким». Яскраві образи, бунт проти умовностей, заперечення традиційної моральності та парадоксальність сюжетів – усе це примушувало читачів захоплюватися текстами цього автора та ховати їх подалі від дітей.

      У липні 1903 року під час перевезення нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знову заарештували: візник-контрабандист видав його жандармам за винагороду у тридцять рублів! Його схопили з паспортом на ім’я австрійського підданого – студента Львівського університету Генріха Долинського. При ньому було знайдено 506 примірників брошури «Робота», 202 примірники оповідання «Боротьба», 500 примірників оповідання «Салдатики!», 203 примірники газети «Селянин», 82 примірники брошури «Чи є тепер панщина?». Його маскування було доволі швидко спростовано одним із колишніх його начальників, який засвідчив, що це зовсім не австрійський підданець, а втікач із солдатів Володимир Винниченко. Тому письменника доправили не до тюрми, а до головної гауптвахти київського гарнізону.

      Склалося так, що цього разу справу В. Винниченка одночасно вели військова влада й жандармерія. Батальйонний суд інкримінував йому карні статті – дезертирство, втечу за кордон, використання чужого паспорта. Жандарми звинувачували його в таких державних злочинах, як перевезення нелегальної літератури та участь у революційній діяльності. За пропаганду серед війська та дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне «злочинство» – провезення нелегальної літератури – він повинен бути засуджений окремо.

      Військовий суд вирішив віддати В. Винниченка до дисциплінарного батальйону на один рік і шість місяців, але слідство затягувалося, й ув’язнений залишався на гауптвахті. Цілих два роки буде тривати це ув’язнення, майже до революційних СКАЧАТЬ