Бо війна – війною… Через перевал (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «Не їдь, газети пишуть про арешти на Україні, а ти ж був у січових стрільцях». Не послухався…

      Того ж дня батько заховав Михайлів щоденник між кроквами і дахівкою на стриху. А я поклявся… Але це вже зовсім моє, особисте.

      Із щоденника…

      14 жовтня.

      Пісня складалася ніби сама собою, ніхто не зміг би сказати, хто її автор. Улюблена фраза бравого сотника Цяпки «бо війна – війною» стала початком веселої безтурботної пісні, з якою наша сотня, поповнена віденськими запасниками, марширувала від тухольської станції до села Головецького на постій. Ми запаморочували себе тією піснею, немов хмільним вином, заглушували недалекі вибухи гарматних стрільн[19] – російське військо наближалося до воріт угорського королівства, які стрілецький легіон у складі бригади генерала Гофмана повинен загатити своїм трупом і не пропустити крізь них ворога.

      Бо війна – війною, вісьта-вйо!

      В тім є Божа сила, гатьта-вйо!

      Як не заб'є тебе гостра куля,

      То копитом, замість кулі, вб'є кобила.

      Попереду Цяпка, вісьта-вйо!

      Під ним Шпак дрімає, гатьта-вйо!

      Чи далеко славна наша кадра,

      Чи далеко наша кадра, всіх питає.

      А позаду Стронський, вісьта-вйо!

      В мапу заглядає, гатьта-вйо!

      Чи далеко славний город Київ,

      Чи далеко город Київ, всіх питає.

      Та раптом пісня стихла, обірвалася. У селі, через яке перемаршировувала сотня, при самій дорозі висів на вербі сивий ґазда, а неподалік ридма плакала жінка, примовляючи:

      – За що йому життя вкоротили? Таж він ніколи й не бачив живого москаля!

      По селу гасали мадярські польові жандарми в таких самих, як наші, синіх мундирах, люди нас сахалися, думаючи, що й ми жандарми, упиралися, не виходили на дорогу; синьомундирники з жовтими нашивками показували на повішеного й викрикували:

      – Муска, муска, басама кутя![20]

      Зігнані селяни почали розбігатися, почулися постріли. Сотник Цяпка кинувся до жандарма, що стояв на мостику, через який переганяли селян, щось там викрикнув до нього по-угорськи, жандарм вихопив з кобури револьвера. Тоді з нашої колони вибіг вояк, я впізнав хорунжого Степана Барана, він прискочив до жандарма, скрутив йому назад руки, револьвер упав на землю.

      – Що ти робиш, басурмане! – закричав хорунжий. – Ми йдемо за тебе воювати, а ти наших людей вішаєш?

      – Муска, муска! – забелькотів переляканий жандарм, а інші стояли обіч, побоявшись вступати в конфлікт з озброєною сотнею стрільців.

      Сотник Цяпка копнув ногою револьвер, який лежав на землі, штовхнув у спину жандарма і, повернувшись до колони, скомандував:

      – Струнко! Направо! Кроком руш!

      Далі аж до самого Головецького ми йшли без пісні, пригноблені, скривджені, приречені. За лісом гупали гармати.

      ЗО жовтня.

      Село СКАЧАТЬ