Бо війна – війною… Через перевал (збірник). Роман Іваничук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Бо війна – війною… Через перевал (збірник) - Роман Іваничук страница 24

СКАЧАТЬ у вас із «мазепинцями», підводячи під ту мірку всіх, хто боровся за українську культуру. А Трепов уже не може… Тому ви повинні знайти шляхи до єднання з прогресивними силами, які є у нас – серед українців, росіян, білорусів.

      – Ви радите нашим синам на випадок революції у Росії повернути зброю проти Австро-Угорщини? – засумнівалася Шубертівна.

      – Тільки так.

      – А він має рацію, – промовила до мене вчителька й боязко оглянулася: біля печі темніла згорблена постать війта, на сірій плямі лиця блищали білки очей. Шепетюк слухав…

      Я донині пам'ятаю слово до слова давні мої розмови із славним сьогодні у світі білоруським письменником Якубом Коласом. Він мав рацію. Та світові події склалися для нас не так, як він передбачав, а так, як мали скластися. Я завжди був фаталістом. І ми з тобою пережили те, що мали пережити. Нині вся правда і неправда вже за нами, усе ми знаємо. А тоді знати не могли. І він не знав, що принесе революція доброго й лихого. Але вірив. Ми ж не вірили. Ми тоді вміли лише мужньо проливати власну кров…

      Видужавши, поручик Міцкевич пішов із Пилипівки розшукувати свій полк і свою долю в революції. Залишив мені книжечку поезій «Песні жальбы», яка дісталася тобі від мене у спадок. Розкрий її на сто другій сторінці і прочитай рядки з вірша «Катаржнікі»:

      Катаржане-хлебаробы,

      Дзеці вескі, поля.

      Того бойка з-за худобы

      Привела у няволю;

      Той с су седом посвариуся,

      У того зяць паганы;

      Іншьі з братам як дзяліуся,

      Заробіу кайданы;

      Той за норау свой сярдзітьі,

      Ці за лішзк жара…

      Гэта цёмны люд забітьі,

      Беднаты ахвяра.

      Правда цієї поезії стосувалася і нас. Свідком – доля учительки Шубертівни. Та й не тільки її – доля усіх нас.

      На мене дивилися з тупою ненавистю й невблаганною жорстокістю очі потвори, вона під моїм різцем ожила, немов пробудилася із зимової сплячки, – існувала поза моєю волею. Я відклав коряжину. Не боявся її, бо мав над нею владу – сам же створив і в кожну мить міг порубати сокирою або ж викинути у вогонь; зло стало мертвим символом, образом, воно було мною переможене, та все одно віяло від коряжини здавна знайомою моторошністю, я повернув її очима донизу й подався до табору, повторюючи в думці слова з вірша, якого нагадав мені батько: «Інший з братом як ділився, заробив кайдани…» А чого я не поділив із своїм братом, батьком, сусідом, я ж іще тоді нічого для поділу не мав, за мене ділилися інші, мені ж довелося брати пай…

      Дихав торф'яним прілим запахом білий вечір, дим від ватри, немов поземка, вився над сталевою гладінню озера, тихо й мертво було в тундрі, наче вона заніміла у страху перед недалекими холодами; хоч би якийсь птах подав голос… Ми мовчки сиділи біля ватри, гейби поснули, і прокинулися від голосу ворона, що тричі каркнув неподалік на зчахлій ялиці.

      – Повіє незабаром, – промовив Янченко. – Ворон уже позбувся сімейних клопотів і виглядає зиму. Він СКАЧАТЬ