Трохи пітьми. Любко Дереш

Чтение книги онлайн.

      – На правах васала, звісно. Хто перший приєднався, отримав аванс у вигляді титулу й наділу. Шкода, ви не перший.

      – То є вже й інші?

      – Натурально. Круглий стіл і дванадцять лицарів. Ось один із них, – Дайан десницею показує на Мукту.

      – А що роблять лицарі?

      – О, лицарі управляють підвасальними їм панянками. От як, наприклад, учора. Учора у нас був типовий вечір стосунків «сеньйор-васал». Приходьте й ви до нас увечері. У нас дуже весело.

      Король мрійливо дивиться на небо.

      – Шкода, Віки не було. Вона таке любить, – Дайан ледь киває головою, при цьому заплющуючи очі. – Хороша дівчина. Вона, мабуть, вас учора висвячувала? Цікаво, як: усно чи заднім числом?

      – Ні, ні, що ви. Боже упаси! Ом ґате ґате параґате, – похапцем хрещуся я.

      – Парасамґате. Абсолютно погоджуюсь. Теж цього не люблю. Даруйте, вилетіло, звідки ви…

      – Із Жовкви.

      – Жовква. Наші землі, – муркоче Дайан. – Ми вас завоюємо.

      – Не треба. Ми самі здамося.

      – Ні, дозвольте все-таки вас підкорити. От ви, такий проникливий, такий серйозний молодий чоловік. Організуйте проти нас у Жовкві спротив. І нам приємно, і вам воздасться. А коли ми звільнимо жовківчан від спротиву, я представлю вас до ордена. Це дуже почесно.

      – А як щодо офіціозу?

      – У нас – на висоті.

      – А у Жовкві?

      – Ми діємо тихо. Без помпи. Скромність – окраса монарха. У нього і так незаперечні достоїнства.

      – Бом шанкар?

      – Но пасаран, – і складеними, як до молитви, долонями, король торкається чола. – А от і Віка. Віко, заждіть. Віко, ви вже не гніваєтеся на мене? Прошу, сядьте біля моїх лотосних ступнів.

      – Пішов нахуй, чурка довбаний.

      – Ом-м-м…

      – Хуй стовбом! – огризається Віка. – Уявляєш? Цей гандон хотів мене на ланцюг посадити!

      – Ну, це ж усе були жарти, Віко. Чого б це, цікаво, я вас прив’язував тут?

      – Тобі тільки поводок у руки дай. – Віка знову повертається до мене. – Прикинь, доїбався до мого нашийника, каже: «Давай, ти моїм чихуахуа будеш».

      Дайан блаженнійше всміхається і киває головою.

      – Давайте покуримо джа, – пропонує монарх. – Віко, ви покурите з нами джа?

      – Я йду купатися. Йдеш? – це стосується мене.

      Саме час до води. Я дякую монархістам за сніданок і пришвидшую ходу, аби здогнати Віку.