Трохи пітьми. Любко Дереш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ними на «Рейваху» класно відірвалися минулого літа. Я їх у печери водила. Я ж у Криму народилася, у мене бабка татарка.

      – Он як. А шо, потім із батьками переїхала?

      – Та, до Мукачева. – Віка задумується. – А у мене в Стрию пацан жив. Ну, і я до нього на квартиру вже вписалася.

      – Шо, з дому втекла?

      – Та чого втекла. Так, пішла собі. В мене старі крейзануті.

      – Ясно. А нормальний хоч який був? Цей пацан?

      – Жартуєш? Афіґєнний! Ми з ним стопом всюди їздили, у Болгарії навіть були… Але він був трохи з цими… зі странностями.

      – Наприклад?

      – Ну, раз взяв мене бинтами до батареї примотав, як мумію. Голу причому. І пішов з хати… На два дні. Прикидуєш?

      Я пробую прикинути.

      – І шо, ти розв’язалася?

      – Не змогла. Він потім прийшов, напустив ванну води… правда, холодної… відмотав мене і прямо такою, як була, взяв у ванну поклав. Казав, як побачив мене, злякався, як би я часом не вмерла. Любить мене. Переживає.

      – А нащо він так прив’язував?

      – Ну, я ж кажу, зі странностями пацан. Потім, правда, признався, що ходив блядувати, але боявся, що я побачу. Нормально, та? – Віка затягується. – Ну, я йому, ясно, вибачила. Я ж тоже не святенька.

      – А ше шось таке, оригінальне?

      Віка знов задумується.

      – А… Ну, ми, я казала тобі, ми з ним індастріалом захоплювались. Чув, може?

      – Чув. Сам полюбляю.

      – А ми вмирали за тою музикою. Нам один пацан із Бундеса таких касєт наприсилав! Ми там всі в Стрию в шоці ходили. Це така музика, я тобі не можу описати…

      – Сильна?

      – Пудово. Сильна! Мені башку так зривало, я такі істерики закатувала!.. Слухай, дядю… як взагалі тебе… я шось забула…

      – Герман.

      – Герман. – Віка пальцем зафіксувала це слово в повітрі. – Хоч, я тобі про цю тєму розкажу?

      – Ну, давай. Вали.

      – Але ти ж не повіриш.

      – Та ти розказуй, не ламайся.

      – Ну, тоді слухай. І не кажи, шо такого не буває.

      Я відчуваю, як її голос, коли вслухатися в нього, прокладає шлях до її пам’яті. З голосу можна дізнатися що завгодно. Я дозволяю її голосу ввійти в мою голову, і так по ньому, мов по нитці, сам проникаю в пам’ять Віки. Я вже не дивуюся тому, що зі слів постають образи, бо знаю: так працює психічне телебачення.

      – Коротше, ми з Вітасом були класними друзяками. Реально класними. Він мене всюди із собою брав. Розказував різні історії. Всяке мені показував, що я ніколи би не додумалася зробити… Ну, ладно, я ж казала, ми з ним і до бабки в Крим їздили, і в Кишиньові тусувалися, у Болгарію навіть заїхали раз були. Та ми і в Стрию нормально гуляли. Правда, у Стрию Вітас мав багато дружків і поверх мене. Ну, і подружок мав. А я, крім нього, там нікого не мала. Поки я не знала його ше так близько, він ширявся дай Боже. А я прийшла і…

      Як СКАЧАТЬ