Сад Гетсиманський. Іван Багряний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще Васильченко, принаймні до сьогоднішнього дня. Інші скапітулювали і навіть не соромилися в тому признаватися, більше того, вважали, що вони поступили розумно: вибрали свідомо між смертю від тортур і каторгою – останню, бо тут ще є якась перспектива. До таких розколотих належали – доктор Литвинов, Зарудний, Краснояружський, Охріменко, Приходько, інженер Н., всі присутні вірмени з Карапетьяном включно, професор Гепнер, Азік… А ті, що ще не розкололися, бо не були на допитах, чекали своєї черги, – такі як Прокуда, Давид, Руденко, Петровський… Всі розколоті чекали хто на трибунал, хто на інший суд, чекали прямих або заочних вироків, а може, ускладнення справи й дальших допитів, чекали очних ставок, додаткових свідчень, взагалі ж чекали заслання або розстрілу, лише не звільнення, бо ті «злочини», в яких вони призналися й розписалися, жахливі. Вони терористи, шпигуни, повстанці, диверсанти, шкідники, керівники контрреволюційних організацій тощо. Ці злочини в кожного (підтверджені й підписані) великі до абсурду, і, може, саме тому ніхто не брав свого «розколення» трагічно, бо ж ясно кожному, хто буде розглядати їхні справи й робити присуди, що то дурне й білими нитками шите… Взагалі виходило так, що історія кожного з них абсолютно подібна до історії дурного Аслана, чесного чистія черевиків. Ось чому вони так щиро сміялися з трагічних Карапетьянових «перських мелодій»!

      І багато ще дечого цікавого підслухав і взнав Андрій, як-от, скажімо, ознайомився з найблискучішими перлинами новітнього лексикону слідчих, на зразок: «До лампочки!» «До клямки!» «До стелі!» «До с!» – це як слідчий не хоче слухати ніяких виправдувань арештованого, тоді адресує його говорити до котроїсь із згаданих речей. Або ще такі перлини: «Не мотай ниток на..!» (Це вже Андрій чув на власні вуха від Нечаєвої.) «Набивати погони», «робити біфштекс», «женити на шимпанзе» і так далі, й тому подібне до безконечності. Воістину, наскільки збагатилася людська мова!

      Узнав про фальшування. Про свідчення штатних «очкарів». Про мордування жінок. Узнав новітні заповіді на зразок – «Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного!» тощо.

      Але цікавим було те, що хоч ці речі й розказувано в камері, та більшість з них не договорювано до кінця або говорено притчами, так що виходило, що «отак от річ розказувано, а як отак глянути – зовсім не розказувано нічого такого». Треба було додумуватися самому. Ніхто нічого не говорив сам про себе, хіба що в суперечці проривалося слово, друге. Ніхто нічого категорично не твердив, здебільшого говорилося безвідносно, бо кожен боявся, щоб йому не «пришили» камерної агітації. А це страшна річ, – людина могла просидіти рік, витерпіти всі муки, відкинути всі обвинувачення та й бути неуразливою, і раптом через одне слово, сказане в камері й доведене до вух слідчого, дістати статтю й спектися безповоротно. Тому, якщо когось з тих, хто по-езопівському городив абстракції про різні страхіття, хтось із тих, що сам ще не був на допиті, запитував навпрост, чи його (іменно його!) справді бито, – той відповідав:

СКАЧАТЬ