Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його начебто вгору, а виявлялось, що спускається донизу; спочатку збентежився, потім розгубився, врешті пойняв його острах – і рушив уже навмання. Оглянувся на ходу: плечистий парубок тінню подавсь назирці. Гулакові стало моторошно.

      Враз перед ним розступилася тіснява стін, його винесло на майданчик з припорошеними хирлявими платанами, під ними на лавочках сиділи статечні мужі в чорних чохах, обшитих позументом, у чорних шароварах, підперезані срібними поясами, у баранячих шапках і повагом пили з бичачих рогів вино.

      Гулак привітався до них, спитав по-російськи:

      – Скажіть, люди добрі, як мені потрапити до Сейдабаду?

      Підвівся один, високий, із срібною люлькою в зубах, мовив суворо:

      – Татарин?

      – Ні, росіянин.

      – То пощо тобі Сейдабад?

      – Потрібно…

      – Нема в Тифлісі Сейдабаду, це я кажу тобі, історикос Захарія.

      – Як так – нема? – розгубився Гулак. – Мені відомо, там живе…

      – Нема в Тифлісі Сейдабаду! Це я кажу тобі, карачохелі Захарія, який шість днів працює, щоб не пропустити сьомого дня. Нині сьомий день, випий, генацвале, – простягнув йому наповнений вином ріг. – Якщо хочеш бути щасливий один день – напийся, якщо хочеш бути щасливий один місяць – женися, якщо хочеш бути щасливий усе життя – то будь здоровий! Пий, генацвале, пощо тобі Сейдабад? Є Чугуреті, Харпухі, Нарікала, Гаретубані, Вера, є Авлабар. Нема в Тифлісі Сейдабаду!

      Це вже було сказано грізно, крізь грайливий тон підпилого ремісника пробивалася ненависть.

      – Нема татарів у Тифлісі, генацвале, запам'ятай собі назавше! Це сказав тобі історикос Захарія! – лунало за спиною в Гулака; він поквапився геть з майдану.

      Знову втопився у тісних провулках, ішов навмання. Нараз спинив чийсь дотик до плеча. Озирнувся: за ним стояв парубійко в сатинових шароварах.

      – Ходімо, кацо, – сказав. – Я проведу тебе в Сейдабад.

      Спускалися донизу. Парубійко, помітив Гулак, намагався триматися позаду. Микола Іванович відчував якусь незручність і навіть острах, він хотів бачити обличчя супутника і сповільнював ходу. Зрештою, йому вже не потрібен був супровідник: авлабарський спуск пішов круто вниз, і очам відкрилася широка долина, протята голубою стрічкою ріки, на правому боці якої скупчилися будинки, височіли шпилі церков. Це був старий Тифліс, розкиданий гористим правобережжям Кури до спадистого хребта, вкритого густими садами, що вже бралися осінньою прозолоттю.

      Гулак вирішив не допитуватися нині до Сейдабаду: після розмови з «історикосом» Захарією йому стало зрозуміло, що християнський Тифліс ще пам'ятає часи шаха Аббаса і не прощає невинним злочинів перського завойовника. Не слід йому ворушити злу пам'ять, потім знайде сам, не допитуючись. Але парубок не відставав, і Микола Іванович спробував його позбутися.

      – Вертайся, СКАЧАТЬ