Вода з каменю. Саксаул у пісках (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і добродушно посміхнувся, згадавши побрехеньку, буцімто директор, будучи ще урядником магістрату, ніяк не міг зробити службової кар'єри: уперто не голив вусів, а цісарський уряд не дозволяв урядникам їх відпускати.

      – Я радий вас вітати в себе, – погасив усмішку Любимський, помітивши, що директор чимось стривожений, вуса в нього рухалися, дотикаючись то до однієї, то до другої ніздрі. – Прошу сідати, хоч нема де… хіба ось тут, біля мене.

      – Ні, ні, – підвів руки Слотвінський, – я не на посиденьки… Ви нічого, очевидно, ще не знаєте, я теж знаю мало – тільки-но почув і не маю з ким поділитися… У Варшаві повстання…

      Любимський рвучко схопився з ліжка. Він якусь мить нерозуміюче дивився на директора, ніби не розчув, потім його очі молодо зблиснули, він ніби ще раз за своє життя почув торжествуючий клич «Vive la revolution!»[41]; Любимський затулив долонею обличчя, немов ураз засоромився молодечої втіхи, яка так не гармонувала із зморшками й мішками під очима, і довго так стояв не рухаючись. Слотвінський спочатку подумав, що старий плаче. Магістр врешті відняв долоню від лиця – воно було задумане й зосереджене, як у людини, яка не може спіймати в пам'яті думки. Така реакція бібліотекаря прикро вразила Слотвінського: адже докотилася нарешті європейська революція – з Італії, Греції, Франції, Бельгії – до Польщі, до розідраної між трьома державами ойчизни, а йому, свідкові страти Людовіка XVI, все одно?

      – У Варшаві повстання, пане магістр, ви не почули? – повторив Слотвінський. – Може, це останній удар по Священному союзу хижаків?

      – Я почув, почув, пане директор, – вираз обличчя Любимського не мінявся, – і до мене прийшла страшна, мов вирок, думка: поляки спізнилися на цілих п'ять літ…

      – Не розумію вас…

      Слотвінський сів на ліжко, за ним присів Любимський; вони дивилися один одному в очі; старий вичікував, поки директор збагне смисл його слів, погляд Слотвінського врешті поник.

      – Ви маєте на увазі декабристів?

      – Їх маю на увазі.

      – У ваших словах є крупинка рації… Але ж вони нас не хотіли взяти в спільники.

      – Це ви не хотіли. Делегат від польського Патріотичного товариства на з'їзді Південного товариства в Києві не прийняв республіканської програми.

      – Так, князь Яблоновський багато де в чому не погодився з Пестелем, та все-таки можна було починати разом. Але ж Пестель сказав погордливо: «Без вас ми можемо відвоювати свободу, ви без нас – ні». А не змогли.

      – А ви зможете тепер – самі?

      – Декабристи спиралися тільки на військову силу, а польське повстання буде… повинно бути народним.

      – Повіримо, що так станеться, пане Слотвінський. Повіримо, що поляки врахують помилку декабристів, але чи зуміють вони врахувати помилку Костюшка?

      – Помилку Костюшка? Яку? – підстрибнули вуса у Слотвінського.

      Любимський СКАЧАТЬ