Кайдашева сім'я. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

      – Не замела, бо гуляю од самої пiвночi. Ось уже й рук i нiг не чую, так натанцювалась, – промовила Мотря.

      – Та чого це ти кричиш, як на батька! – крикнула Кайдашиха. – Менi вух не позакладало: чую.

      – Я на батька не кричала нiколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сiм'ю сама.

      – А хiба ж ти робиш сама? – спитала Кайдашиха.

      – А хто ж менi помагає, коли хата й досi не заметена, – крикнула Мотря.

      – Чого це ти, Мотре, кричиш на матiр? Мати тебе не наводить на злий розум, а на добрий, – обiзвався Карпо.

      Мала розум, а в вас, мабуть, оце загубила, – сказала через зуби Мотря. Вона оджимала так здорово, що аж намисто бряжчало i дукачi коливались.

      Мотря поскладала плаття на коромисло й пiшла прати на ставок. В хатi стало тихо. Кайдашиха взяла вiник i вимела хату й сiни.

      – Ти, Карпе, не потурай своїй жiнцi, а то вона мене не слухає, ще й лає. Вона мене зовсiм не має за матiр. Що з того, що вона робоча, коли хата три днi стоїть неметена?

      – Не три днi-бо, а тiльки один день, – сказав Карпо.

      – Так, сину, так! Держи руку за жiнкою, а матерi не можна буде далi в своїй хатi й слова промовити. Мотря молода, то нехай робить, а я вже стара, пiдтопталась. Менi можна й одпочити. А ти жiнцi не потурай, бо вона й над тобою далi коверзуватиме.

      Карпо узяв шапку та мерщiй з хати. Йому було жаль жiнки, жаль i матерi.

      Поки Мотря прала сорочки, Кайдашиха затопила в печi й приставила вечерю. Вже смерком прийшла Мотря з сорочками й склала їх на лавi. По хатi пiшов холод та вогкiсть. Свекруха поралась коло печi мовчки. Невiстка достала з полицi хлiб та сiль i сiла полуднувать. Вона кинула оком на дiл: хата була заметена.

      «Не буде моя невiстка покiрна та слухняна, – думала Кайдашиха, стоячи коло печi, – не одпочину я на старiсть од роботи». I Кайдашиха важко зiтхнула. Мотря зрозумiла те важке зiтхання наче докiр собi.

      Чоловiки посходились у хату й сiли за стiл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.

      – Геть! – крикнула Кайдашиха. – Сама зумiю насипать. Не ти напартолила. Сiдай та запихайся! Мотря одiйшла набiк, згорнула руки й собi зiтхнула.

      – Чого це ви гризетесь? – обiзвався старий Кайдаш. – Чи вже не помиритесь коло однiєї печi? Ти-бо, Мотре, повинна таки поважати матiр, бо мати старша в хатi, – почав навчать старий батько, – треба ж комусь порядкувати в хатi та лад давати. Дасть бог, приставлю через сiни хату, тодi будеш собi господинею, але в гуртi все-таки лучче жити…

      Всi вечеряли мовчки. Мотря стала коло мисника, мов укопана. Вона не сiла вечерять.

      – Годi тобi, дочко, гнiватись, – знов почав батько, – сiдай та вечеряй, бо ти натопилась.

      Мотря стояла коло мисника й з мiсця не рушила та все дивилась у пiч, де тлiв жар у попелi, неначе хотiла розвеселить свої очi веселим вогнем. Всi встали з-за стола, подякували боговi та Кайдашисi, а Мотря все стояла на одному мiсцi, наче сирота в чужiй сiм'ї. Карпо сiв на лавi й насупив свої рудуватi брови. Мiж бровами було знать двi зморшки, в котрих чорнiла густа тiнь.

      В хатi стало тихо, СКАЧАТЬ