Кайдашева сім'я. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ менi не рiдна мати: не давали зубiв, не маєте права й вибивать. В коцюби два кiнцi: один по менi, другий по вас.

      – Карпе! Чи ти чуєш, що твоя жiнка витворяє? Чом ти їй нiчого не скажеш?

      Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввiйшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалiтись на невiстку.

      – I хто нараяв нам брати невiстку з тих багатирiв? – крикнула Кайдашиха. – Лучче було взяти циганку, нiж багачку з порожньою скринею.

      – Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлiбом з сiллю не ходила, порогiв ваших не оббивала. Ви самi до мене прийшли. – сказала Мотря трохи тихiшим голосом, остерiгаючись свекра.

      Старий Кайдаш розсердився на невiстку й почав на неї гримати.

      – Мотре! Коли ти наша, то слухай матерi та роби дiло. Не сьогоднi ж до нас привезена. Наш хлiб їси, нам i роби, а як нi, то ми тебе й попросимо слухати.

      – Хiба ж я дурно їм ваш хлiб? Од ранку до вечора й рук не покладаю…

      – А ти хотiла згорнути руки та й сидiти? Чого це ти розходилась? Та я тобi не подивлюся в зуби! – крикнув Кайдаш, i його темнi очi заблищали: вiн замахнувся на Мотрю рукою.

      – Тату, в Мотрi є чоловiк, – сказав понуро Карпо. – ви не дуже на неї махайте кулаками.

      Кайдаш спахнув полум'ям.

      – А ти чого оступаєшся за своєю жiнкою? – крикнув вiн на Карпа. – Коли хочеш, то я тобi носа втру.

      – Ба не втрете! Я вже не маленький, – одрубав Карпо.

      Блiде батькове лице стало жовте, неначе вiск. Вiн кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.

      – Що ви менi цвiкаєте в вiчi, неначе змовились. Хiба я не ваш батько? Хiба менi не можна в своїй хатi порядок дати?

      – Тату! Не махайте не мене руками, бо й у мене руки є! – сказав Карпо й собi зблiд на виду. Його червонi губи побiлiли, неначе полотно.

      – Як вiзьму налигача, то я вас обох так обчухраю, що ви будете менi покорятись.

      – Тату! Оступiться, прошу вас, – сказав Карпо, блiдий, неначе смерть, – бо й я налигача знайду.

      Кайдаш побачив, що Карпо не жартує. Вiн не мовчав батьковi й маленьким, а тепер по всьому було видно, що вiн говорив не на вiтер.

      – Пху на тебе, сатано! – плюнув набiк Кайдаш i хрьопнув дверима так, що з полицi полетiло горня й розбилось на шматочки.

      – Так, сину, так! Добре говориш з батьком, ще й жiнку свою навчаєш! Ти вiзьми ремiннi вiжки та загнуздай її так, щоб вона й не поворухнулась. Ну, взяла собi невiсточку! Взяла собi в хату бiду!

      Мотря сидiла коло вiкна, червона, як жар, i плутала ниткою вздовж i поперек, i по комiрi, й по пазусi. Карпо вийшов з хати й собi хрьопнув дверима так, що вiкна задзвенiли. Кайдашиха й Мотря зостались у хатi вдвох. сидiли коло вiкон одна проти другої й нiби шили, не пiдводячи очей од шитва. В хатi стало тихо, тiльки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дiд гарчав, а густа каша нiби стогнала в горшку, пiдiймаючи затужавiлий вершок угору. А зимнє сонце глянуло весело в вiкно й заграло рожевим свiтом на бiлому коминi, на бiлiй грубi й намалювало долi чотири шибки з чорними СКАЧАТЬ