Смерть Атея (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Вони й скуповували в полководців рабів, щоб потім з вигодою для себе перепродати їх на афінських базарах.

      А війни у ті часи не затихали ніколи.

      А втім, якщо й наставав нетривкий мир, торгівля рабами все одно не припинялася, як ніколи не припинялося полювання на людей. Численні пірати нападали і на кораблі у відкритому морі, і на поселення в прибережних краях – людей хапали, як дичину. Грецькі господарства, численні майстерні, рудники, сама держава і кожна сім’я постійно потребували все нових і нових рабів на заміну тим, котрі помирали від виснаження, тяжкої праці чи побоїв. А здебільшого від усього разом. Без дармових робітників ніхто вже не міг обійтися – навіть бідняки багли купити хоч одного полоненого, не кажучи вже про багатих, для яких мати п’ять-шість рабів вважалося нормою. Окремі багатії купували й більше. Зрештою, це було не лише економічно вигідно, а й престижно. Розповідають, що колись в Афінах жив один старий філософ-бідняк, злидень із злиднів, котрий навіть кутком на старості не збагатився, хоч і вважався вільним громадянином. Харчувався мандрівний любомудр тим, що випрошував на вулицях чи базарі. Але всюди тягав за собою раба – такого ж, як і сам, старого злидня. І постійно скаржився на співгромадян та їхню скупість і байдужість: подають стільки, що тієї мізерії не вистачає навіть прогодувати раба… Коли ж йому зауважили: а ти, мовляв, кинь свого раба, навіщо він тобі, філософ-канюка навіть обурився: «Як можна жити без раба?» Недарма ж інший філософ, великий Арістотель, писав у своїй «Політиці»: «Природа влаштувала так, що і фізична організація вільних людей відмінна від фізичної організації рабів: в останніх тіло сильне, придатне для виконання необхідних фізичних трудів, вільні ж тримаються прямо і нездатні для виконання подібних робіт… Як би не було, очевидно, що, у всякому разі, одні люди за своєю природою вільні, інші – раби, і цим останнім бути рабами і корисно, і справедливо».

      Морські шляхи Афінської держави простягалися далеко, греки були досвідченими мореплавцями, тож рабів привозили як з ближніх, так і з далеких країв – постійно і в кількості, що зростала з року в рік. Участь у грабіжницьких морських та сухопутних походах не вважалася непорядною чи ганебною з точки зору грецької моралі. І тому грабувати на морях і на суходолі нікому й ніколи не заборонялося. Фракійці, гети, скіфи, сирійці, перси, єгиптяни і навіть негри з Африки – всі вони ставали живим товаром і безперебійно доставлялися в Афіни. Першого числа кожного місяця купці виставляли на афінському базарі все нових і нових рабів – на всі смаки і ціни. А втім, для означення раба у греків було спеціальне слово середнього роду, котре перекладалося як «людинонога істота» (андраподон). А замість слова «раб» здебільшого говорили просто: «сома» – себто тіло.

      Ще вчора він був скіфом – гордим, вільним – і мав швидкого і надійного коня, чия багата збруя була оздоблена золотими та срібними бляшками, фігурками крилатих грифонів. І літав він на коні з вітром навперейми, і всі степи від Танаїсу й до Борисфену і далі до Істру, і ще далі за Істром – були його степами, його будучиною… СКАЧАТЬ