Ольвія. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ наповнюючи юрту густим запашним димком, таким запашним, таким гарячим, що в Тапура по всьому тілу потекли струмки поту. Він з насолодою вдихав пахучий димок, неквапно проказуючи:

      – Сім'я родюче, сім'я плодюче, очисть мене від походу й далеких доріг, вижени з мене злих духів і чужі наговори, поверни моєму тілу чистоту і легкість.

      Пара, змішана з димом, все наповнювала і наповнювала юрту, а Тапур кидав і кидав сім'я на червоне каміння. Сидів непорушно, розслабивши тіло, ні про що не думав, насолоджуючись приємною втомою. Почував себе легко, дим і пара змили з нього гріхи, а натомість повернули йому чистоту і легкість.

      Незчувся, як і задрімав сидячи. Прокинувсь, розімлілий од спеки, витерся насухо, одягнувся і вийшов з юрти, вдихаючи свіже повітря. Слуга підніс йому чашу з холодним кумисом, вождь перехилив її одним духом і відчув себе, як ніколи, бадьорим.

      Йому підвели коня, він скочив у сідло і помчав у степ.

      Як степи огорнули сині вечорові сутінки, й на небі – ще світлому – вигулькнули перші зорі, в кочовищі загукали огласники:

      – Гей, люде скіфський!! Воїни з бойовим кличем «ара-ра»! Сходьтеся всі до Великого шатра вождя. Олум і Тавлур будуть пити кров побратимства.

      За час відсутності Тапура в кочовищі сталася пожежа: загорілися кибитки двох зброярів: Олума і Тавлура.

      Від чого вони загорілися – одні боги відають, але Олум, замість того щоб гасити свою кибитку, побіг на поміч до свого сусіда Тавлура, допомагав його дружині виносити дітей та збіжжя. І не заспокоївся, аж доки не виніс останньої ганчірки.

      Олумових дітей і майно тим часом рятував… Тавлур. І також не покинув у біді сім'ю сусіда, доки не виніс і дітей, і майно.

      І ось Олум і Тавлур на очах у свого племені будуть пити кров побратимства.

      Яскравими червоними квітками палахкотять вогнища. Чорне небо нависає над кочовищем, щільним колом оточують скіфи багаття, і на їхніх обличчях грають червоні полиски.

      Вождю піднесли золоту чашу, і він, піднявши її, врочисто сказав:

      – Олум і Тавлур, підійдіть до мене і витягніть свої вірні акінаки!..

      Олум і Тавлур, обидва низькорослі, трохи сутулі чоловіки з обсмаленими бородами, у старих витертих башликах і таких же куртках, підійшли до вождя, витягли акінаки й покірно схилили сиві голови.

      – Повідай мені, Олуме, – звернувся до першого вождь, – чи горіла твоя кибитка?

      – Палахкотіла, – зітхнув скіф.

      – А чому ж ти кинувся рятувати Тавлура?

      – Як чому? – здивувався Олум. – Але ж у Тавлура діти…

      – Гаразд… Хай підійде Тавлур. Чи горіла твоя кибитка?

      – Горіла, вождь, – зітхнув Тавлур. – Вогонь жер її з усіх боків.

      – А чому ж ти побіг рятувати Олума?

      – Та тому, що в Олума діти.

      – Але ж і в тебе є діти? – доскіпувався вождь. – І вони теж могли згоріти?

      – А хіба Олумові діти не бояться вогню? – здивувався Тавлур.

      – Олум СКАЧАТЬ