Ольвія. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Але ж чому вони з тобою так вчинили… страшно?

      – А хто я така, щоб зі мною панькатись? – байдуже перепитала сліпа і сама собі відповіла: – Рабиня… А рабиня – не людина. І навіть не собака. Гірше.

      – Але за віщо?

      – Не знаю… Я їм зла не чинила.

      – О боги!.. І тобі було дуже боляче?

      – Раби болю не відчувають, – зітхнула Мілена. – Вони і є самий біль. Аж до смерті. А смерть добра, милостива.

      – Що ти говориш, Мілено?

      – Смерть позбавить нас, рабів, болю і мук. Тому вона добра, і я чекаю її з радістю.

      – Невже ти не боїшся смерті?

      – Смерть – то є плата за життя, – одказала рабиня, і Ольвії здалося, що за сліпою стоїть якась інша Мілена, зряча. – Хто народився і жив, той мусить розплатитися за це смертю.

      – Дорого, – зітхнула Ольвія.

      – А життя, господине, ще дорожче, – спокійно одказала сліпа. – От і плата за нього велика.

      – Воно й так… – згодилася Ольвія. – Але ж і на тім світі люди, кажуть, живуть.

      Мілена помовчала, все так же дивлячись ямками очей поверх голови Ольвії, зітхнула.

      – Чи там живуть – не знаю, а на цім… живуть. Але не всі. Пани. А такі, як я… – Помовчала. – Для чого говорити, господине?

      – А звідки Мілена знає грецьку мову?

      – Була колись гречанкою.

      – Гречанка? – аж зойкнула Ольвія. – То як же ти потрапила у рабство? Адже наші закони забороняють вільних греків робити рабами.

      – Одні забороняють, а інші продають.

      – Який жах! І хто ж тебе продав?

      – Чоловік…

      – О боги! Хай впаде спопеляюча кара на голову такого нелюда, як твій чоловік! І за віщо ж?

      – Було, мабуть, за що… – зітхнула Мілена. – Молоду жону скіфського вождя не повинно дивувати, що її рабиня сліпа. Скіфи тих рабів, котрих лишають для себе, для домашнього господарства, осліплюють. Щоб вони не розбіглися у степу. Хай не турбується про те молода жона скіфського вождя. Я й без очей усе можу робити.

      І Мілена заметушилася у шатрі, так легко і так швидко віднаходила потрібні речі, що Ольвія невдовзі й перестала звертати увагу на її сліпоту. Тільки з сумом подумала:

      «Невже і я стану отут рабинею? Не сліпою, а зрячою, але все одно… рабинею… Як це страшно – рабиня…»

      – Мілено?..

      – Я слухаю, моя господине.

      – Тобі тяжко, що ти… рабиня?

      Мілена мовчала, ворушачи сухими, безкровними губами, зрештою запитала:

      – А що таке тяжко?

      – Ну… – затнулась Ольвія. – Це коли нелегко…

      – Нелегко… – замислено повторила Мілена. – А що таке легко? Я не пам'ятаю, щоб мені коли було… легко. Тому не відаю, що таке тяжко, що таке погано чи добре. Я – рабиня.

      – І давно тебе продали?

      – Давно… – Мілена ворушила пальцями, наче лічила. – Може, двадцять весен, може, більше чи менше… Я вже з ліку збилася.

      – Мені вісімнадцять… – задумливо мовила Ольвія. – То, виходить, ти увесь мій СКАЧАТЬ