Название: Борислав смiється
Автор: Іван Франко
Издательство: Стрельбицький Дмитрий Майєвич
Жанр: Зарубежная классика
isbn:
isbn:
Нараз вона зiрвалась i задрижала цiлим тiлом. Що се такого? Що за шум, за стук, за говiр долетiв до неї? Вона заперла в собi дух i прислухувалась. Говiр при входi. Голос служницi, котра немов свариться з кимось, не пускає до покою. Другий голос, рiзкий i гнiвний, стук немов поваленого до землi чоловiка, трiск дверми, тупiт крокiв по покоях, ближче, чимраз ближче…
– Ах, се вiн, се мiй син, се мiй Готлiб! – скрикнула Рифка i кинулась iд дверям, назустрiч. В тiй хвилi створилися дверi, пхнутi сильною рукою, i перед нею став – зачорнений, в пошарпаних чорних шматах вуглярчук.
Рифка мимоволi скрикнула i пруднулася взад. Вуглярчук глядiв на неї гнiвними великими очима, з котрих блискала лютiсть i ненависть.
– А що, пiзнаєш мене? – проговорив вiн рiзко, i в тiй хвилi Рифка, мов безумна, кинулася до нього, почала стискати i цiлувати його лице, очi, руки, плачучи й смiючись.
– Так се таки ти? То я не помилилася! Боже, ти жиєш, ти здоров, а я вже мало не вмерла! Синочку мiй! Коханий мiй, ти живий, живий!..
Викрикам не було кiнця. Рифка потягла вуглярчука на софу i не випускала з обнять, поки вiн сам не вирвався. Поперед всього, чуючи кроки надходячої служницi, вiн замкнув дверi i, обертаючися до матерi, сказав:
– Накажи тiй проклятiй малпi, най си йде до чорта, бо їй розiб'ю її пустий череп, як ми сейчас вiдси не вступиться!
Рифка, послушна синовi, наказала крiзь замкненi дверi служницi, щоб iшла до кухнi i не виходила, аж її закличе, а вiдтак почала знов обнiмати i пестити сина, не зводячи й на хвилю очей з його надутого замурзаного лиця.
– Мiй синочку, – почала вона, – що се з тобою? Що ти зробив?
I вона почала обзирати його з виразом безконечного жалю, немов ся вбога одiж була смертельною раною на його тiлi.
– Ага, а ви думали, що я так i до смертi буду терпiти у того проклятого купця! – крикнув Готлiб, тупаючи зо злостi ногами i вириваючись з обнять матерi. – Ви гадали, що я не посмiю мати свою волю! Га!
– Але ж, золото моє, хто так гадав! – скрикнула Рифка. – То хiба той нелюд, твiй отець, так гадав!
– А ти нi?
– Я? Господи! Синочку, я би кровi своєї не жалувала для тебе. Кiлько я наговорилася йому…
– А вiн куди поїхав? – перервав їй Готлiб.
– Та до Львова, шукати за тобою.
– А, так, – сказав Готлiб з усмiхом вдоволення, – то най же си шукає!
– Але як же ти прибув сюда, любчику?
– Як? Не видиш? З вуглярами, що вертали зо Львова.
– Бiдна моя дитиночко! – скрикнула Рифка. – Та й ти з ними їхав цiлу дорогу! То ти мусив назнатися бiди, господи! Але швидко скинь тото паскудство з себе; я кажу принести води, обмийся, переберися!.. Я вже тебе не пущу, не позволю, щоби той нелюд вiз тя назад, – нi, нiкуди! Скидай, любчику, тоту нечисть, скидай, я зараз пiду найти для тебе чисте шмаття. А ти голоден, правда?.. Почекай, я закличу служницю…
СКАЧАТЬ