Самум (збірник). Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      – Третє око, – глумливо сказав демон за її спиною. Віка не обернулася.

      – Третє око, – вичавила Ірина. – Вікусю, відчепись, будь ласка.

      Віка відповіла уважним поглядом:

      – Кому телефонувати?

      Ірина подивилася їй за плече; демон посміхався.

      – Нікому, – сказала ледве чутно. – Усе добре.

      Вона машинально вийняла з сумки пачку сигарет; тієї ж миті картонка стала гарячою, як вугілля, й Ірина, скрикнувши від болю, впустила пачку.

      – Курити кидаєш, – повідомив демон.

      – Курити кидаю, – крізь сльози повторила Ірина. Відсунула ногою пачку. Подивилася на бліду Віку:

      – На сьогодні скасовуй усіх. І будеш вільна. Сьогодні не працюємо.

      – Добре, – Віка насупилася. Озираючись на Ірину, пройшла до стола, закрила ноутбук…

      – Ноут нехай залишить, – сказав демон.

      – Ноут залиши.

      – Добре, – Віка помовчала. – Ір, я там фотографію в кімнаті знайшла. Хтось з учорашніх упустив.

      «Ще б пак, – подумала Ірина. – Вчора клієнтки тут літали, як на крилах: туди-сюди, тільки двері грюкали».

      – Я поки що не викидала, – продовжувала Віка, роздивляючись Іринин лоб. – Ось.

      Фотографія лежала під ноутбуком: дівчина й чоловік усміхаються в камеру, на колінах у дівчини – собака.

      – Її телефон, – демон раптом різко ступив уперед, ледь не налетівши на Віку. – Довідайся її телефон!

      – Її телефон, – як автомат, повторила Ірина.

      – Чий?

      Ірина боялася дивитись на демона.

      – Її, – припустила ледь чутно. – Цієї… дівулі.

      Пильно поглядаючи на Ірину, Віка виписала зі свого блокнота телефон – на папірець-стікер.

      – Зателефонуєш і віддаси фотку? – ризикнула все-таки запитати.

      Ірина потрясла головою:

      – Усе, Віко, ти вибач… Спасибі, одно слово. Йди.

      – А завтра коли? – Віка схилила голову до плеча.

      – Я зателефоную, – вичавила Ірина.

      За Вікою нарешті зачинилися двері; Ірина стояла одна посеред кухні квартири-офісу, неспроможна зробити й кроку.

      – Замкни, – сказав демон.

      Ірина покірно пішла до передпокою. Коли вона повернулася, демон робив екскурсію по робочій кімнаті – зі столом, укритим парчею, з черепом, з не запаленою поки що новою свічкою.

      – Стильненько, – сказав крізь зуби.

      Ірина стояла, похитуючись. Шок, страх і безсонна ніч туманною завісою стояли між нею та світом.

      – Покажи фотографію.

      Ірина, мов сомнамбула, пішла на кухню, взяла фотографію в руки, відвертаючись, простягла демонові.

      – Сідай за комп'ютер, – сказав він уривчасто. – За номером мобільного довідайся, хто така, ім'я, прізвище – все.

      Ірина спершу сіла за ноутбук, і тільки потім ризикнула заперечити:

      – А якщо… номер СКАЧАТЬ