Мігрант. Марина и Сергей Дяченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мігрант - Марина и Сергей Дяченко страница 6

Название: Мігрант

Автор: Марина и Сергей Дяченко

Издательство:

Жанр: Научная фантастика

Серия: Метаморфози

isbn: 978-966-03-5524-8

isbn:

СКАЧАТЬ похлинувся напоєм.

      – Два роки на сплату – пусте, дрібнощі, – авторитетно заявив Вень. – Найбільший зиск вони мають, коли переносять нас у минуле. Мені один яйцеголовий казав: «Це те саме, що скидати воду з греблі». Злити згори вниз, із майбутнього в минувшину – виходить енергія. А щоб запомпувати воду нагору, або нас із тобою закинути з минулого в майбутнє, – енергію треба витратити… Так от: ні в тебе, ні в мене нема таких ресурсів, щоби назад проситися.

      Крокодил усе ніяк не міг відкашлятись.

      – Так що розслабся, забудь і радій життю, – Вень кивнув маленькою головою. – Може, на Землі й справді якесь лихо сталось. Усі «наші», тобто ті, хто з Землі, – з дві тисячі десятого. Пізніше – нікого. Раніше – є. Це сімейні. Якщо родиною емігрувати, більше часу на сплату йде, від двох із половиною років до п'яти. П'ять років на сплату, ти уяви! І таки згоджувались люди…

      – Скільки тут наших? Землян?

      – В околиці дві-три сім'ї набереться, ну ще з півдесятка одинаків, влаштувалися непогано… Тобі, до речі, теж треба влаштуватись, – Вень, здається, зрадів, змінивши тему. – Найкраще – при громаді-державі. Тобто будеш державно залежний, от як я. А то ще є приватні опікуни: попитай наших, тобі порекомендують, кому тут можна продаватись.

      – Що значить – продаватись?

      – Значить, що твій опікун-хазяїн дістане за тебе ресурс від громади і для початку влаштує тобі навчання. Ти за спеціальністю хто?

      – Перекладач. Технічний переклад, англійська й німецька. Можу художній. Можна синхрон.

      – Пролітаєш, – констатував Вень. – Більшої марниці важко уявити.

      – Я ще редактором можу.

      – Е-е, тут редагувати нема чого, всі пишуть, що хочуть, усі читають, у загальному доступі все лежить, у мережі, без усяких редакторів… Доведеться вчитися чогось місцевого. А за навчання платять ресурсами, ну, грішми по-нашому. З нуля важко вилізти, треба, щоби хазяїн-опікун допоміг.

      – Ти залежний?

      – Так. Державний. Мій хазяїн – громада.

      – Поясни мені. Що це значить? Тобою хтось керує, ти комусь належиш?

      – Таж ні! Це не рабство! – переконано сказав Вень. – Навпаки: ти матимеш набагато більше волі, ніж там, у себе! Удома, надійсь, гнув спину, а тут працюєш потрошку, а решту часу – робиш вочевидь що хочеш. Зате якщо захворів – тебе точно вилікують, і без житла не лишишся, і без їжі – ніколи.

      – Ти ким працюєш?

      – Насіння перебираю. Скінчив навчальний курс за сумісництвом із сортувальними пристроями. Уже не знаю, скільки я там заробляю, мені в обмін, здається, навіть більше йде! Дім, розваги, подорожі. Торік був на тому боці материка, там, у горах, сніг, а узбережжя завалене чорними перлами… От лепсько, чи не так? – І Вень замовк, дивлячись поверх голови гостя, видно, згадуючи прекрасні хвилини життя.

      – Ти любиш перебирати насіння? – спитав Крокодил.

      – Та що його там перебирати? Підмикаєшся до пристрою, отримуєш додаткову опцію в мізки – бачити пошкоджені СКАЧАТЬ