Мігрант. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      Айра зацікавлено поглянув на нього:

      – У мене, знаєш, малий досвід спілкування з мігрантами. А шкода: ви кумедні… Любий Андрію, я твій інструктор, і все. Процедура випробування формалізована й регламентована до найменших деталей. Якщо ти доведеш своє право бути повноправним громадянином – я буду першим, хто тебе привітає.

      І він устав:

      – Збираймося! – Його голос легко перекрив і хлопчачу балачку, і гурчання прибою. – Повертаймося до табору, і ввечері, якщо встигнемо, складемо регенерацію… Вставай!

      «Якщо встигнемо».

      Айра повів колону до табору – швидкою ступою, іноді бігом. Берег спорожнів. Прибій налягав на пісок і враз сповзав із нього, наче ковдра.

      Тимор-Алк сидів біля водоспаду, опустивши ноги у воду. Ніби не зауважив, що всі пішли.

      – Я можу тобі допомогти, – сказав Крокодил. – Уставай.

      – Чого ти до мене причепився? – з болем у голосі озвався Тимор-Алк.

      Крокодил сів поряд – на пісок:

      – Давай поміркуємо. Припустімо, я мігрант, упав із неба. Припустімо, я нічого про вас не знаю. Та природна ідея, що я хочу допомогти комусь безкорисливо, тобі не спадає на думку. Тобто у вас на Раа не заведено безкорисливо допомагати?

      Тимор-Алк повернув до нього змучене обличчя:

      – Ти не можеш мені допомогти! Мені ніхто не може допомогти… Навіть бабуся казала, щоб я не їхав. Навіть вона!

      І стримав сльози.

      – Подумаймо, – знову почав Крокодил. – Вона ж тебе любить, чи не так?

      – Я говоритиму про це.

      – Ти зрозумій, я мігрант! Якщо я тебе чимось ображу – це не зумисне, а через незнання! У нас на Землі бабусі дуже люблять онуків.

      «А чи любитимуть через мільйони років?» – виправив себе подумки.

      – Так, – визнав Тимор-Алк. – Вона мене любить. Вона взагалі…

      Він прикусив язика.

      – А де твої батьки? – м'яко запитав Крокодил.

      – Вони померли.

      – Нещасний випадок?

      – Так.

      – Мені теж усі казали, щоби я не їхав, – зізнався Крокодил. – Так що я тебе дуже добре розумію.

      Тимор-Алк понурив голову.

      У прибої ходила велика пташина, біла з блакитною рискою на крилах, схожа водночас на чайку – і на чашку зі шкільної їдальні.

      – Мабуть, я завтра повернуся на материк, – сказав Крокодил. Тимор-Алк мигцем зирнув через плече.

      – Айра сказав, що ввечері ми будемо складати регенерацію, – пояснив Крокодил. – А це саме те, чого я робити зовсім не вмію.

      Тимор-Алк глибоко зітхнув і витягнув ноги з води. Пухирі луснули, під ними рожевіла свіжа шкіра.

      – Оце так! – у щирому захваті промовив Крокодил. – Навчи мене. Віддячу.

      Він стягнув із порізу на руці брудну ганчірку, пов'язану замість бинта. На Землі рана в таких умовах загноїлася СКАЧАТЬ