Печера. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ режисера – і так вважала не одна тільки Паула – бродив за ним, мов вірний кінь.

      А потім він остаточно осів у театрі Психологічної драми, розігнав половину тамтешніх акторів і набрав натомість своїх людей. Паула бачила кілька вистав – критики захлиналися від захвату, маючи перед очима найзвичайнісінькі прісні глевтяки. Паула зітхнула.

      Уся родина була в зборі; Влай, Стефанин чоловік, грався з Митиком у настільний хокей, і від його темпераментних кидків чорна шайба раз у раз вилітала за бортик і котилася під диван, і Митик по-начальницькому вказував пальцем, і Влай слухняно ліз у запилюжене царство загублених речей, вовтузився там, залишивши на поверхні самі тільки худющі ноги в спортивних штанях, і повертався задоволений, зі здобиччю. Стефана смажила млинці – дим стояв коромислом; Паула нітрохи не хотіла їсти, але звичний сестрин натиск змусив її насилу прожувати кілька ложок гречаної каші.

      – А ми про Ковича робимо передачу, – похвалилася вона просто для того, щоб не мовчати.

      – Так? – здивувалася Стефана. – Ой як цікаво…

      І продовжувала перервану розповідь про справи в інституті, про молоду співробітницю, що має колосальні успіхи й приречена на велике майбутнє в науці, про свого бездарного, але працьовитого заступника, про великий конгрес, що відбудеться наступного місяця і на якому вона, Стефана, вестиме секцію.

      Очі Стефанині по-рисячи горіли. Про роботу вона вміла говорити годинами; Паула кивала й колупала ложкою остигаючу кашу.

      Тим часом чоловіча гра вихлюпнула за межі іграшкового поля; озброївшись віниками, хокеїсти ганяли по квартирі тенісний м'ячик. Паула добиралася до своєї кімнати обережно, мов альпініст на лавинонебезпечній ділянці. У коридорі їй перепало м'ячиком по нозі – Митик захоплено загорлав; Паула щільно зачинила за собою двері, сіла на диван і поставила на коліна жовтогарячу коробку телефону.

      «Він мені касет не дасть». – «Он як? То навіщо ж ти мені потрібна?… Учися, люба, розмовляти з людьми, треба, щоб дав… Зателефонуй йому, похвали останню прем'єру, ну, що хочеш…»

      Паула скривилася.

      Власне, що тут страшного? Що важкого й сумного залишилося в житті, якщо саага більше не буде?… Подумаєш, якийсь зарозумілий режисер. Велике діло…

      Гудки тривали так довго, що вона вже потяглася до важеля, і саме в цю мить на тому краю проводу почулося похмуре:

      – Говоріть!

      Паула розгубилася. Вона, власне, й подзвонила для того, щоб говорити, але не чекала такої грубої й наполегливої спонуки.

      – Говоріть, ну?…

      – Добрий день, – пробелькотіла Паула ніжним голоском, одночасно грайливим і єлейним. – Пан Кович?

      – Ну, – з відразою підтвердила слухавка.

      – Вас турбує студія художніх програм, четвертий канал… Ми готуємо передачу про вашу тво…

      – Ім'я режисера.

      – Що? – СКАЧАТЬ