Магам можна все. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ голова трохи образився. – До речі… вам не здається, що жінка в магії так само доречна, як миша в бочці меду?

      – А? – я відірвав погляд від незнайомки в чорному.

      – Так-так. Ця дивна пані, на яку ви з такою цікавістю дивитесь… Така собі Ора Шанталія. Яка ось уже декілька років наполегливо приходить на кожний розіграш… Нащо їй Кара, як ви думаєте?

      – Хтозна, – сказав я повільно.

      Голова правління пожував губами:

      – Кара в руках стерви – це… Це жахливо. Я надіюся, їй не виграти Заклинання… Я мало знаю її й нічого не можу сказати точно… Але вона справді справляє враження стерви. Навіщо, наприклад, ця виставка брязкалець на поясі? Усі ці обереги, камінчики…

      – Камінчики, – повторив я задумливо.

      – Так… При тому що ініціювальний предмет у неї – не паличка, не брошка й не перстень, а штучний зуб у роті, можете мені повірити…

      – Невже? – я здивувався такій обізнаності.

      – Так… – похмуро кивнув голова. – Це не зовсім пристойно – приходити до нашого клубу з оберегом від чоловічого свавілля, вам не здається? Якби вона була чоловіком, її давно б попросили зняти половину брязкалець або покинути залу. Але всі мої колеги, до яких я звертався з цією пропозицією, тільки відмахувались – вона, мовляв, єдина особа жіночої статі, якщо певності в собі бракує, хай утішається сумнівними артефактами…

      – І справді, – сказав я, дивлячись, як пані в чорній сукні попиває вино за столиком у протилежному кутку.

      – Коли вона вас у грубій формі відріже, – сказав голова, простеживши за моїм поглядом, – не кажіть, що я вас не попереджав.

      – Онрі, більше не пий, – скрипучим голосом сказала сова в нього на плечі. – Ти й так бовкаєш зайве.

      Я здригнувся.

      – Так, – сумирно озвався голова. – Не хвилюйся, Філі, я випив не так уже багато й почуваю себе пречудово… Моє шанування, пане Хорте зі Таборе. Довгих років вашій сові.

      І пішов похитуючись.

      Якийсь час я чесно пив свій лимонад. Потім устав, перетнув залу, раз по раз бажаючи здоров’я чужим совам, і опинився в безпосередній близькості від пані в чорному.

      – Ви дозволите?…

      Вона скинула на мене похмурим поглядом. Коротко кивнула.

      – Як здоров’я вашої…

      – Здохла, – озвалася пані, дивлячись мені в очі.

      – І моя здохла, – пробурмотів я розгублено. – От прикрість.

      Пані знизала правим плечем:

      – Ніякої прикрості, я терпіти не можу сов. Ви – той самий щасливець, який виграв замовляння?

      – Так… Я перепрошую. Здається, крісло, у яке ви сіли, здається, це те саме, на яке десять хвилин тому випадково пролили соус…

      Так, вона інстинктивно підвелася й озирнулась; я на мить дістав можливість побачити зблизька її пояс. Серед інших дрібничок там висів великий камінь-брелок у вигляді тигрової морди.

      Ще СКАЧАТЬ