Магам можна все. Марина и Сергей Дяченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Магам можна все - Марина и Сергей Дяченко страница 23

Название: Магам можна все

Автор: Марина и Сергей Дяченко

Издательство:

Жанр: Зарубежное фэнтези

Серия:

isbn: 978-966-03-4476-1

isbn:

СКАЧАТЬ собі друга серед лікарів – тільки спершу дізнайся, чи добре він знається на лікарюванні. Лікар вважається добрим, якщо на десяток страждальників, що їх він вилікував, припадає не більше одного-двох небіжчиків.

      Друже мій, наші замовляння безсилі проти хвороб, але ж окрім магії в нас є воля й здоровий глузд, чи не так?…»

* * *

      Увечері сталася прикрість: печінка, яка перше поводила себе тихо, нарешті нагадала мені про неприпустимість безрежимного життя. То не жарт: безсонна ніч, сніданок на ходу, смажене м’ясо, яким щедро пригостила мене ювелірша, ситна, але не досить вишукана готельна вечеря… Урешті мені довелось повозитися, складаючи й заварюючи ліки, і цілу годину промучитися, дожидаючи, поки вони почнуть діяти.

      Погамувавши печінчин протест, я вирішив далі поводити себе обачливіше.

      Смеркало; я провів у ювелірів години три або чотири, а потім, керований раптом виниклою ідеєю, відвідав непоказну контору праворуч від міського ринку. Побалакавши з утомленим чиновником у побитому міллю коричневому сюртуку, я дістав у своє розпорядження скрипучий стіл у плямах чорнила, скрипучий стілець і скрипуче таке ж перо. Хвилин п’ять пішло на обдумування тексту; нарешті я розбірливо вивів на рудому бланку: «Скуповую коштовне й напівкоштовне каміння, кулони, підвіски. Дорого».

      Побитий міллю чиновник порахував слова й узяв із мене вісім монет. Віддаляючись від базару, я чув, як голосистий хлопчисько викрикує зі своєї тумби моє дивне оголошення – знай затинаючись на слові «напівкоштовне». Вдивляючись в обличчя перехожих, я не помітив, щоб хоч хто-не-будь пожвавився у відповідь на хлопчиськів заклик; що ж, я з самого початку не покладав на цю вигадку особливих надій. Але й утрачати шанс було не в моїх правилах.

      Отже, ювеліри.

      Філла Дрізд, дружина лисого юнака Ягора Дрозда, виявилася цілком схожою на мініатюрний портрет у чоловіковому медальйоні. Молода миловидна жінка з косами до колін; говірка, щоб не сказати балакуча. Як не дивно, викрадення, через яке сердешний Ягор утратив чуприну, не справило на неї особливого враження – вона згадувала про нього легко, мало не зі сміхом.

      Вони з подругою відправились до торгового кварталу по деякі покупки. Узяли відріз на сукню (я терпляче вислухав, який саме відріз і чому шерсть, а не оксамит). Далі побували в парфумера – перенюхали два десятки духів (хвилин п’ять пішло на розповідь про особливості кожного запаху), у результаті в обох розгулялася нежить. Зайшли до спеціальної лавки, де продавались акварельні фарби, – ювелірша, виявляється, захоплювалася живописом і навіть продала минулого року декілька своїх картин. Потім відправилися до шевця – подруга мала забрати зшиті на замовлення черевики… І тут от, просто в дверях чоботарні, Філлу вперше викинуло з пам’яті. Тобто мідне кільце на дверях і дерев’яний молоток на мотузці вона пам’ятає – а потім настала темрява, і вона отямилась від того, що хтось лив їй у горлянку підігріте червоне вино.

      – Таке враження, що чужа рука заливає вино просто в горло… Потім дивлюся – я ж сама келех і держу. Сама п’ю – уявляєте? За таким довгим столом. Горять свічки, на столі порося СКАЧАТЬ