Відрубність Галичини. Іван Франко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Відрубність Галичини - Іван Франко страница 52
Название: Відрубність Галичини
Автор: Іван Франко
Издательство: OMIKO
Жанр: Зарубежная классика
isbn:
isbn:
10
Як дивилися на нього селяни в Станіславові, характеризує добре коломийка, уложена в усякім разі перед 1838 роком кимсь із інтелігентних русинів, хоча в дусі народної пісні, і надрукована проф. Грушевським в «Записках», т. XVI, Miscellanea, стор. 5—6. Читаємо в ній між іншим:
Тепер у нас в Станіславі добре хлопом бути:
Аби з хлопа шкіру дерли, того уж не чути.
Всі патенти для підданих по домінях гнили,
Прийшов тому тут Мільбахер – всі ся їх учили.
Атамана ся не бою – що ми той котюга!
Та я собі нині ґазда, а піп двірський слуга.
А окомон що ми зробит? Не сміє карати.
Як я піду до старости, буде він ся мати,
Зараз скаже комісарам протокул писати,
А візум і репертум від Захира дати.
Потім пана вокомона замкнут на ратушу,
Аби тамки ся научив, що й я маю душу.
Далі вірша називає Мільбахера «хлопським татом», передаючи й тут дійсне прозвище, яким селяни величали того незвичайного чоловіка.
11
Буковинські дідичі, розуміється, раді були вважати Мільбахера не лише злим чоловіком, але й круглим дурнем. Дивно, одначе, що й проф. Кайндль потроху прихиляється до того погляду, твердячи, що Мільбахерів обіжник був виданий «можливо також, принаймні частково, із-за незнання справи». Се погляд зовсім хибний. Мільбахер дуже основно познайомився з фактичним станом буковинського селянства і його правними основами. Се ми надіємось доказати, публікуючи меморіал, уложений Мільбахеровим підвладним, тоді губерніальним концептовим практикантом Остерманом для оправдання Мільбахерового циркуляра з 29 червня 1838 р.
12
Ueber den Ursprung und die Entwickelung des Unterthans-verhältnisses in der Bukоwina, eine Denkschrift. Czernowitz, 1848. стор. 43—45.
13
Кримінально покараний на тяжку в’язницю і 50 київ (польськ.).
14
«Навпаки… з Русько-Кимполунзького округу вибрали Лук’яна Кобилицю, який не хто інший, як простий селянин, котрий наважився в 1843 р. мешканців цього самого села і панських наглядачів напастувати, забивав їм роти, розпинав, прив’язував до дерев, обливав їх киплячою смолою, за це його було кримінально покарано на тяжку в’язницю і 50 київ. Таку людину вибрали до Сейму! Що ж може вийти зі звільненого злочинця?» (Польськ.)
15
Такі подання роблено і вношено в значній часті з ініціативи послів. На се, крім інших доказів, маємо також лист Кобилиці, писаний не ним самим, ще й німецькою мовою, але за його диктатом із Відня дня 2 серпня 1848 р. до священика в Плоскій з порученням, «аби він скликав депутатів (себто громадських пленіпотентів) із Путилівщини і їх запитався, чи хочуть вони, щоб ґрунти, належні до нашого околу, забрані нам від дідичів назад, нам віддано. Скоро депутати бажають собі того – а Іван Пуреш має прецінь письма, – то нехай зроблять просьбу до ради державної, в котрій, окрім дідичів, має бути также докладно подане, кілько нашої землі поодинокі домінії мають у посіданні. Тоту просьбу нехай відтак посилають мені, аби її передати раді державній». Сей лист має тепер у своїм посіданні проф. Смаль-Стоцький.
16
СКАЧАТЬ