Відрубність Галичини. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Збиваймо си у громаду, комісия буде.

      Очевидно, депутати тут – сільські пленіпотенти, які остерігають громаду перед приїздом комісії, що мала довести до порозуміння між паном і селянами. А далі йде річ про Кобилицю:

      І більше нічогісінько Осьвіцинський, що так живо пригадує деталі бунту, про участь у ньому Кобилиці не знає нічогісінько. І з інших посередніх свідоцтв, про які буде мова далі, ми можемо мати переконання, що Кобилиця не брав ніякої участі в розрухах, а потерпів лише як пленіпотент громад, хоча вибір таких пленіпотентів був дозволений законом. Бачимо се й з пісні, яка говорить, що по звоюванні Путилова вояки йдуть у Плоску ловити Кобилицю, беруть його якимсь неозначеним ближче підступом («Ой там його змудрували», – каже пісня) і зв’язаного ведуть до Стороння. Тут, як уже знаємо, був намір покарати й його киями, але достойне поведення Кобилиці та його постава охоронили його від того. Се потверджує й пісня, кажучи:

      Се значить, його закували в кайдани (досі був зв’язаний «тонкими линвами») й повели до в’язниці до Чернівець. Та маємо й іншу реляцію, хоч підозреної вартості, по якій Кобилицю справді били. Про се говорить їдкий памфлет якогось поляка чернівецького, опублікований 1848 р. в тарнівській часописі «Zgoda» (ч. 22 з дня 29 липня – про сей памфлет буде мова далі), де кажеться, що Кобилиця за участь у розрухах був «kryminalnie karany na ciężkie więzienie i do 50 kijów skazany został»13. А один варіант пісні про Кобилицю малює сю подію ще яркішими барвами. Згадавши про похід вояків у Плоску, пісня говорить далі:

      Ще й перед старостою в Сторонці повторюється катування:

      Певна річ, такі деталі, як відливання водою людей, що вмлівали під буками, або як биття в часі протоколу «до признання», були звичайні явища в тій добі, і фантазія співакагуцула легко могла приложити їх до Кобилиці. Пізніше любили прибільшувати терпіння улюбленого ватажка. Один говорив д-рові Ол. Колессі, що по тім бунті «Кобилицю завели до Дорної та ланцами до підлоги прикували», хоча се можемо сказати напевно, що Кобилиця не був в’язнений у Дорні.

      Чи довго сидів Кобилиця в тюрмі – не знаємо. Правдоподібно, його не судили, бо не було за що, а держали під арештом лише доти, доки в горах не втихомирилося. Наслідки бунту були не корисні для селян. Декретом з 11 мая 1844 р. їм признано формально вільність від панщини, але панам признано всі інші жадання, на які жалувалися селяни. Наслідком сього ще в тім самім 1844 р. селяни мусили СКАЧАТЬ