Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пішки – це був решток її скепсису, основна думка, дуже твереза й конкретна, була про те, що вона має можливість вийти з машини. А право? Як є можливість, то можна знайти і право – Адріана вже раз так виходила, коли вирішила, що справжнє для неї не половинка хліба, а поцілунки; вона покинула чоловіка, щоб не половинитись, як той хліб; право бути цілісною дозволило їй вийти з машини, в якій їхала досі. Він же не зробив цього…

      Адріана нерішуче простягла руку до дверцят машини, вона ще придумувала для себе право вийти і легко знайшла його: без неї облегшиться правий бік машини, який нахилився над прірвою, вона повинна вийти, щоб другий бік міцніше сів на твердь; Адріана зробила вже так одного разу, і тій другій половині, її колишньому чоловікові, зараз зовсім незле, напевно, й ліпше, вона тоді добре вчинила, чому ж цього не зробив він, не зробив і залишився розполовинений, як той хліб…

      Натиснула на ручку дверцят, і тої ж миті мозок прошила думка, що вона напевне залишиться жива, а ті, що в машині, ще не знати, а може, це саме подумав і в і н, вирішивши залишитися разом з тими, з якими був досі, бо не мав певності, що вони осядуть на твердь, побоявся, що врятується тільки він один? Чий вчинок був мужніший – його чи мій?

      Адріана глянула на друзів: кожен тепер дивився сам у себе. Рука на ручці дверцят ослабла, опустилася.

      Степан був спокійний, незворушний. Його мозок вперто працював, шукаючи якогось нового рішення; на Несторову пропозицію вийти він не зреаґував і сам собі дивувався, чому не зреаґував. Чому той страх, який оволодів ним тоді, на буровій, більш не діймає? Один раз прийшов до нього, щоб дати можливість перемогти його і стати готовим до подвигу? А може, тому переміг тоді страх, що по дорозі на бурову він пізнав своє – справжнє?.. Вони з Марком довго шукали цінного конденсату – білої нафти, і Степан у пошуках втрачав… Себе втрачав – у Галі. І якби не та дівчина, що по дорозі на бурову зупинила автобус, та чарівна Надійка з підстриженим до половини вуха волоссям, яка назвала його Андрієм, хтозна, що було б… Він тоді уявив собі Надійку на місці Галі і втямив, скільки важить для нього в житті кохана. То ж задля Галі він переміг у собі ниций страх, так…

      – Чому ви не виходите? Вам можна… – обізвалася Нілочка.

      – А може, я пересаджу вас через мої коліна і викину на дорогу? – посміхнувся Степан.

      – Моя вага повинна бути на Леонідовому боці, мені не можна…

      – Але ж тоді підсунуся до нього я.

      – Ні, ні, навіщо мені бути там самою? Я буду з Леонідом, з ним не страшно.

      Нілочка відчула, як похолола кисть її руки: Леонід відняв свою долоню. На неї вмить нахлинуло відчуття незахищеності, Ніла пошукала його рук, та тут ошпарив її холодний голос:

      – Не будь такою нудно-сентиментальною хоч на людях. Зіщулилася від цих слів, змовчала, і знову чомусь згадався їй тонконогий лошачок, який біжить за автобусом, розпачливо ірже і падає на коліна… Ніла відшукала Леонідову руку – вона тремтіла, весь він тремтів. Почуття СКАЧАТЬ