Чотири шаблі. Юрій Яновський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Повтікали, гади, боягузи, сволочі!

      Шахай і Остюк посідали коло Галата і засміялися. Потім вони сміялися вже втрьох. Їм приходили на думку різні веселі дотепи. Нарешті вони полізли насипом вище і, лежачи, почали дивитися вниз на колію, де лежало впоперек кілька шпал. На станції стояв гамір. Пролунало чимало пострілів. Хтось говорив промову, за щось агітуючи. Потроху все там уляглося, і ешелон рушив в напрямку до Шахая, Галата й Остюка. З наказу першого Галат кинув униз гранату, котра там голосно дуже вибухла. Машиніст випустив зайву пару, і ешелон зупинився майже перед самими шпалами, що лежали на рейках.

      – Бувають на світі пригоди, – почав Шахай і подивився на весільні воскові квіти, що їх було приколото до його френча, – пригоди, кажу я вам, коли можна поплутати весілля з похороном. Я пригадую, як одружувався мій товариш на фронті. Наречена приїхала до нього, щоб повінчатися, а повезла його додому в цинковій домовині, і куль у нього був повний живіт.

      – Важко їй було його везти, – вирішив Галат, – а як вони не помітили, що ти більше скидаєшся на молодого, ніж на генерала? Чого б це генерал став колоти собі на груди весільного букета?

      – Не смійся так голосно, – сказав Остюк, – скажеш своїй матері, що в неї дурний син колись вродився.

      – Коли приїдемо додому, – продовжував Шахай, – ми скажемо, що билися до останнього й встелили трупом рейки.

      – Ну й возяться вони там! Аж огидно стає за цей ешелон дурнів.

      – Не хвилюйся, Остюче, це загальна людська хвороба. Диви, як вони заколотилися, ніби до вечора збираються мітингувати. Колись у нас в шахті жив цап. Їв він у стайні біля коней – стайня глибоко під землею була, спав по забоях і так наловчився звертати з дороги коногонам, що ми його прозвали «шахтарем». Ходив він тільки рейками, і часто в темряві цокотіли його копитця по залізних шпалах. Певно, він почував себе вагоном, бо переступити через дошку, коли вона лежала впоперек, не міг. Він завше терпляче чекав, доки коногони приймали перечепу.

      – Цікаво, – закінчив Шахай, коли ешелон раптом пішов назад і за ним побігли ті, що не встигли сісти, – чи Марченко не проспить цього ешелону? Нас тут усього троє, а в нього ж там аж одинадцятеро – всі надійні та вірні. Коли не проспить – йому буде багата пожива.

      Галат скочив на ноги, став шпурляти грудками вслід ешелонові і протанцював халяндри. Потім всі троє пішли по шпалах додому.

      – Поїхали! – закричав Галат. – А ми, як переможці, підемо пішки верстов із тридцять! Звоювати – звоювали, та до рук не попало. Заспіваймо, чи що?

      І він почав:

                              Гей, хвалився та козак Швачка,

                              Під Білую Церкву ідучи:

                              Гей, будем брати, та китайку драти,

                              Та в онучах топтати!

      Потім підморгнув Остюкові й Шахаєві і заспівав зовсім весело:

                              Гей, казав єси козак Бондаренко,

                              А що славонька СКАЧАТЬ