Чотири шаблі. Юрій Яновський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у хаті. З акордом зайшла знадвору дівчина й сіла до Галата. Подвір’я ж танцювало.

                              Ой не знав козак, —

      голос кобзаря нерішучий, кволий, непевний – козак щиро не знав, —

                              Ой не знав Супрун,

                              А як славоньки зажити,

                              Гей, зібрав військо славне Запорізьке

                              Та й пішов він орду бити.

      Струни зайшлися цілими сплесками звуків. Згадки, спогади несла їхня хвиля. До берега наче докочувалися ці звуки і ховалися, як хвилі у піску. Серед тиші народжувалися шелести степів, тупіт копит кількатисячного загону Супруна. Кобзар торкає струни ніжніш і ніжніш. Тонші й тонші звуки тихо злітають з його пальців. Звуків меншає – і швидко – одна тенькає струна, і довго в кутках хати чує напружене вухо її відгомін і луну.

                              Ой у неділю рано-пораненьку

                              Супрун із ордою стявся,

                              А в понеділок в обідню годину

                              Сам в неволеньку попався.

      Молода зітхає. Голос кобзаря став трагічний, наче він розповідає про рідного сина. «Сьогодні неділя, – думає Шахай, – а завтра понеділок. І обідня година». Галат щось говорить на вухо своїй дівчині, доки звучить мелодія після останніх слів кобзаря. Галатова дівчина червоніє, і її очі заволікає хвиля бажання. Панько Виривайло не має сили витерпіти. Він прикладає долоню до рота і пронизливо виводить божевільну ноту пісні.

                              Ох і ти, козаче, козаче Супруне!

      До Панька долучається речитатив кобзаря. У нього тремтять губи від зворушення. Але слова його тверді й роздільні, як докір:

                              А де ж твої прегромкі рушниці?

      По паузі обидва голоси – Паньків і кобзарів – дружно виводять гіркі слова відповіді. Тихо, похмуро, гірко говорять вони про свою біду. Покора людини, що потрапила в горе:

                              Гей, мої рушниці в хана у світлиці,

                              Сам я, молодий, у темниці.

      Знову бреньчить сама кобза. Вона бреньчить, як гіркість Супрунового життя. Розчарування і туга за рідною стороною.

      Струни дзенькають, ніби падають у безвість дзвінкі краплі часу.

                                   Ох і ти, козаче, козаче Супруне,

                                   А де ж твої воронії коні?

      Розпачливо допитуються два голоси – мелодія й речитатив. Відповідь вже їм відома, і вони питають Супруна, тільки щоб поплакати з ним в неволі і пожуритися разом з його пропащою головою.

                                   Гей, мої коні в хана на припоні,

                                   Сам я, молодий, у неволі.

      Співають СКАЧАТЬ