Чотири шаблі. Юрій Яновський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та чотирьох Виривайлів, сиділи ще і палили цигарки командири всіх полків.

      Говорив Марченко.

      – Треба нам зробити свою чорну республіку. Вибрати центр, а до нього увесь час будуть прилучатися нові країни. Щоб у кожного в хаті був кулемет і по гвинтовці на душу. Усі міста зруйнувати, спалити, і мешканців пороздавати селянам за наймитів. Ми матимемо свій хліб і їжу, цукор і полотно, а патронів ми виміняємо у тих, що матимуть патрони і не матимуть чого кусати.

      – Прошу слова, – командир 1-го новоспаського кінного полку, – прошу слова і двох загибів.

      Марченко глянув на Шахая, що сидів проти нього – поруч із чотирма анархістами. Шахай дивився просто перед себе на підлогу, ніби розглядаючи Марченкові чоботи. Анархісти переможно оглядали присутніх партизан і щохвилини зачісували пальцями назад довгі чуби. Шахай раптом устав і пересів на інше місце – з другого флангу анархічної групи, просто перед вікном. Його плечі й голова викреслювались на чорному склі, за вікном було темно і чорно.

      Командир кінного полку зробив загиби з усім знанням і вправністю старого руського солдата, слова з його горлянки набули загрозливого тону.

      – Хотів би я бачити тих дурнів, що, маючи патрони, мінятимуть їх нам на хліб, не спробують патронами поговорити з нами! Вони просто однімуть усе, що ми випрацюємо, і покладуть на нас ярма і на…уть на нашу дурну республіку.

      Комполку подумав і повторив ще раз своїх два загиби.

      – Хлопці, – ворухнувся Галат, – чи не пора вже кінчати? Нудьга мене бере, як обценьками за серце, хлопці.

      – Не пора, – прошепотів Остюк так, що на нього глянули всі присутні, – хай тобі заціпить, Галате!

      Устав Іван Виривайло і зітхнув на всі неймовірні легені.

      – Мені больно, – сказав Іван, – що мене вважають за дурня. Я працював на шахтах, і Шахай працював на шахтах, і Остюк переходив різні міста і країни на північному фронті і потрапив до німецького брану1 і втік знову через фронт до нас. Треба, щоб уся земля була як велике місто і на чорноземлі гули тисячі машин, як панцерники на полі атаки. Чи можемо ми гудити єдність і організованість робітників шахт і заводів? Вони нас переможуть, хлопці, як пожежа, і шукатимемо ми тоді своїх порозгублених кісток – скрізь, по всьому полі, по всьому світі.

      – Шиба́ мене охота, – захвилювався гостроязикий його брат – Панько, – подивитися, як вийде воно на ваше, Ничипоре Олександровичу. Кажуть, була колись правда, пожила та й га́йда! На Юрія о цій по́рі, як рак свисне на обо́рі! Не буде в твоїй республіці ні ножа, ні о́браза, ні зарізатись, ні помолитись!

      Нервово поворухнувся смаглявий анархіст.

      – Мені слово, – сказав він, наче сам до себе, – слухайте мене, браття-повстанці! Хіба ми, – закричав анархіст, – не хочемо мати у своїх руках зброї, щоб захищатися від усіх тих, що підуть на нас? Ми скажемо всім, що наша республіка залізом і кров’ю не дасть себе зневолити. Ми будемо працювати, кожний сам собі закон і суддя…

      – І СКАЧАТЬ