Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ страшні козирі знову даються негідникам… сміттю, мотлоху людства вперед на много літ, скільки поживи для помсти і нищення народу. На українських ланах і селах в огні і полум'ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива.

      Часом думаю, ой як же ж багато дали ми Гітлеру для агітації проти себе. І що найбільше шкода – в таких речах, де нічого заперечувати і де, по суті кажучи, ніколи він не повинен би мати для себе навіть скориночки.

      Буде нас, мати, по горах, по долинах,

      Буде нас, мати, по чужих Українах!

      З народної пісні

      Ой хоть крикни – не докрикнеш,

      Ой хоть свисни – не досвиснеш.

      Західноукраїнське:

      – Ви спекулянти, ви націоналісти!

      – Ну так, цілком вірно, бо це ж було знаряддя нашої боротьби, нашого існування.

      – І ви ще хочете, щоб ми вас любили?

      – Даруйте, але ж ви прийшли до нас, ви нас визволили з неволі. Так вилікуйте нас од міщанства і націоналізму, а ви нас караєте за це. Подумайте, що ви робите? Не можемо ми сьогодні зробитися такими, якими ви стали за 23 роки. Це ціле життя!

      П'ятнадцять сотиків! Горе, горе… Ми будемо ненавидіти бідного дядька і карати його за те, що поліз він на ці сотики. Ми будемо вбачати в цім його вину, а не свою помилку.

      Вночі налітали німці, чорт би побрав їхню матір.

      7/IV[19]42

      Розтав сніг. На полях трупів видимо-невидимо. Сморід. Німці зігнали бідних наших жінок убирати трупи. Жінки непритомніли од смороду.

      8/IV[19]42

      – Чому ви живете четверо в одній кімнаті і всі українці?

      – А хіба не можна?

      – Чому ви не взяли до себе одного?

      – Чому тільки вашим вірити? І т. д.

      Церква Божа непогрішима. Грішити можуть окремі лише священнослужителі.

      Яка байдужа, по суті кажучи, до людей фігурка мого бувшого друга. І яка жалюгідна, боягузлива.

      Кобзаря цитувати трудно. Він нагадує мені огненну піч, з якої обережно вихвачують угольки і, перекидаючи їх між пальцями, прикурюють…

      Особливо трудно вихвачувати ці вуглинки нашим сусідам. Вони тоді чомусь нагадують мені чортів, що знаходять у Святому Письмі тексти на свою користь.

      Збили крупного німецького льотчика-полковника. Полковник попросив у штабі показати йому того великого героя, що збив його, великого літуна. Покликали молодого лейтенанта. Полковник підійшов до лейтенанта і простяг руку.

      – Дозвольте пожать руку великому асу, що поборов мене, найбільшого аса імперії.

      – Іди к такій матері. Буду я собі руки гидить, – сказав лейтенант Затуливітер і одвернувся. – Дозвольте йти, товаришу генерал?

      Про командира танкової бригади, що завжди віддавав у розмовах воєнну честь свому СКАЧАТЬ