California Man. Володимир Худенко

Чтение книги онлайн.

      – Та ні, я просто сонна… До батьків.

      – А це далеко?

      – Ні, тут поруч. Скоро я зійду.

      – От шкода. А я подумав – поговоримо іще…

      – А ти далеко?

      – В гори.

      – В гори?

      – В гори. Я законник.

      – Що? Мисливець?

      – Зовсім ні! Я чесний виконавець і судовий службовець. Я служив у поліції Ріно.

      – Пробач, – вона всміхнулась трошки зверхньо. – Мені здалось, ти надто молодий.

      Він ледь почервонів.

      – Я полісмен. Ну, був ним. А тепер я виконавець. Тут платять в рази вище, і до того ж це… Я не якийсь там убивця чи головоріз, ви не подумайте. Виконую ухвали суду.

      – Працюєш на Бушемів?

      – Зовсім ні!

      Він спалахнув.

      – На мешканців Ріно… Ми не якісь там розбишаки чи бандити. Це у вас на пустищах вбивають ні за що і просто так, а ми…

      – Не ображайся, просто я… Ти надто молодий, невже тебе так ваблять… ці убивства. Вистежувати покидьків і все оце.

      Чого вона із ним патякає? От лихо…

      А він же не вмовкав.

      – Чому б і ні?

      – І ти… вбивав до цього?

      – Ну…

      Вона поглянула пильніш, а він опустив погляд.

      – Так. Вбивав, – сказав.

      – Неправда.

      – Що неправда?

      – Не вбивав.

      Він одповів не зразу.

      У вікні промигнули кілька поодиноких вогників – ховеркари супроводу так і шмигали над темною пустелею.

      – Це неважливо, – сказав він. – Я вб’ю тепер.

      – Це дійсно того варте? – запитала ще вона.

      А він прорік мов сам до себе:

      – Так, уб’ю.

      – Ти милий хлопець. Може, грець із ним? До того ж – вбити можуть і тебе.

      – Не можуть.

      – Помиляєшся.

      – Не можуть. Я вправніший за усіх.

      – Так не буває.

      – Ні! Буває!

      – О повір… Ти ж зовсім ще дитина.

      – Не дитина.

      Вона поглянула на його руки в дрібненьких гнійниках – хлопець тримав їх на колінах.

      – Я зможу вбити будь-кого, – неголосно додав він.

      – Ні, не зможеш. Це не гра. До того ж – ти не думаєш про те, що забираєш.

      – Забираю?

      – Про життя, котре ти забереш в людини. Навіть покидька… Ти вб’єш, а потім будеш думати про це. Весь час. Ти не забудеш тих, кого убив.

      – Чого б це?

      – Не забудеш. Це… Убивство – це убивство. От і все. Ти милий хлопець, зовсім юний…

      – Ну то й що?

      – Навіщо тобі це?

      – Бо я це можу.

      – Що?

      – Я можу – от і все. Я маю дещо… незвичайне.

      – Ти про що?

      – Про те, що робить мене кращим.

      – Кращим? Слухай…

      Вона ще позіхнула й додала:

      – Ти СКАЧАТЬ