Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мій! – заголосила вона. – Зроду-віку по-християнському в церкві вінчалися і благословлятися під ікони ставали! Тю на тебе, старий, що це ти верзеш?

      – Цить! – гарикнув Іван. – Народного слова хіба не знаєш? Не той шлюб, що попи звінчають, а той, що люди благословляють…

      Данило з Тосею стояли серед натовпу – люди чи то поздоровляли їх, чи то вичитували їм. Данило ніяковів, утираючись рукавом, а Тося ховалася за спини подруг, що вже набігли невідомо звідки. Тепер вже точно можна було розпізнати, що Тося ні з чорнявих, але й не з білявих, а таки з рудих: червоніла вона так густо, аж до пліч, як червоніють тільки рудоволосі. Хтось вже з'єднав і руки Данилові з Тосиною, а Харитон крутився біля них дзиґою і джеркотів Данилові в вухо:

      – Я ж тобі казав, я ж тобі казав: тільки так і треба! По-нашому, по-шахтарському: раз, два і пішов на-гора! От побувку відбуду, заберу тебе на Донеччину до уголька! На нашій «Марії-біс» з обушком десять тисяч копійок на місяць виробиш! Щоб мені Харитоном Києнком не бути!

      Молодий шахтар Харитон Києнко, киянин родом з-понад Собачої тропи, після аварії на шахті дістав контузію і відбував місяць «вольної поправки» вдома.

      Одначе запитання старого Бриля лишалося досі без відповіді. Чим же, справді, благословляти на шлюб, на працю в поті чола та народження в муках дітей – коли без ікон і без попа?

      – Хлібом благословимо! – вирішив Іван. – Хлібом і сіллю, як у далеку дорогу. Неси, стара, буханець на рушнику та пучкою солі зверху присип!

      Меланя залилась сльозами. Марта біля неї грізно ворушила чорними вужами брів, руки їй самі собою впиралися в боки…

      – А то ще червоним прапором можна! – раптом подав ідею Харитон. – У нас, на «Марії-біс», одне народилося якраз, коли свято всеросійської свободи справляли. Так всією шахтою вирішили: охрестити червоним прапором, як символом революції, і – пролетарі всіх країн, єднайтеся! Червоним прапором пищика накрили, а скупали пивом заводу Бродського «Ласточка» – щоб росло та бродило, доки живе! Га, товаришочки? Червоним прапором? Вношу пропозицію!

      Іван Бриль поглянув на Харитона скоса: молоде ще про червоний прапор, символ революції, закидати! Не полюбляв Іван, коли молодші подавали голос попереду старших. Дати б йому зараз шльопака, щоб знало, порося, в чиїй калюжі бабратися!

      – А ти помовч! Попереду батька не лізь у пекло! Мови моєї я ще не доказав. Моя це і єсть пропозиція про червоний прапор, – от нехай Максим скаже: кумекали ми з ним про це ще в потаємному гуртку.

      Максим закивав, підтакуючи. Мови про червоний прапор, як знаряддя для благословення, між ним та Іваном ніколи не було, як і взагалі про будь-які інші форми батьківського благословення, але ж занозистого шахтарчука Максим теж недолюбляв. До того ж якраз траплялася нагода задемонструвати свій авторитет перед усіма, бо вдома, в хаті Колибердів, найвищим авторитетом була грізна Марта, а між друзями беззаперечним авторитетом завжди був тільки Іван Бриль.

      – Отож-то! – підсумував Іван. – Хлібом з сіллю і прапором СКАЧАТЬ