Перейти темряву. Ірен Роздобудько

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ одразу помітила на подвір’ї невисоку худорляву жінку, яка, ставши навшпиньки, підфарбовувала раму білою фарбою.

      – Можна до вас? – гукнула Марта крізь паркан, побоюючись, що на неї кинеться собака.

      Але ніякої живності на подвір’ї не спостерігалося. Лише на городі купчилося кілька курей.

      Жінка повернулася. Приємне вузьке обличчя, великі світлі очі… Вона приязно посміхнулася й поквапилася відчинити перекошену металеву браму.

      – Будь ласка, – сказала вона, й, випереджаючи запитання, уважно подивилася на Марту, – Ви від Зої?

      – Ні. Але, власне, я би хотіла поговорити саме про неї, – відповіла Марта, зауваживши, як напружилось обличчя Валентини Миколаївни. Жінка зняла старий фартух, витерла ним руки й запросила Марту сісти до столика, розташованого під розлогою старою вишнею.

      – Відпочиньте з дороги, – сказала вона. – Зараз принесу вам соку. У мене чудовий свій сік.

      Покришка дерев’яного столу була всіяна чорними перестиглими ягодами, сад бринів щебетом пташок, шелестом листя, часом це живе дихання саду уривалося звуком падіння стиглого плоду з якогось дерева, і на мить наставала тиша. Сонячні промінчикі стирчали в кронах дерев, мов соломинки, спускалися до землі й утворювали на ній золоту сіть. Солодке повітря можна було спробувати на смак, висунувши язика. Марта посміхнулася.

      Від чого ВОНИ тікають до міст, подумала вона, чому ЇМ не сидиться в такому садку? Чому дають загинути бібліотекам і клубам, до яких ходили в юності, чому не народжують дітей тут – серед спокою й тиші. Їдуть годувати себе ілюзіями…

      Валентина Миколаївна принесла банку червоного соку.

      Поки Марта насолоджувалася прохолодним напоєм, жінка мовчала, ніби боялася почути щось погане. Нарешті вона наважилася.

      – Від Зої давно немає ніяких звісток. Вона завжди дзвонила мені раз на тиждень… – сказала Валентина Миколаївна і запитально поглянула на Марту.

      – Ви не хвилюйтеся… – промимрила Марта, розмірковуючи, про що говорити далі…

      – А навіщо ви до мене? – прямо запитала жінка. – Я вас слухаю.

      Марта розгубилася лише на мить, а потім заговорила якомога спокійніше:

      – Скажу вам відверто – я не дуже добре знаю вашу доньку… Я тут проїздом, а заїхати до вас мене попросила одна її знайома. Зоя їй конче потрібна для якоїсь справи – от вона й думала, що вона вдома, у вас… Або ви знаєте, де вона може бути…

      Марта відчувала, що її жалюгідні теревені якось не склеюються, але вирішила не турбувати жінку й тому на ходу вигадувала більш-менш реалістичну історію.

      – Так я й знала! – сплеснула руками жінка. – Відчувала, що зурочать! Адже так усе добре складалося, аж не вірилось.

      Жінка схвильовано захитала головою, механічним жестом скинула стиглі розчавлені вишні зі столу, заговорила, нервово жестикулюючи:

      – Торік вступила до університету – вона в мене відмінниця. Казала, що зустрічається з нашим Сергійком, він їй допомагає. СКАЧАТЬ