Зелений Змій, або Алкогольні спогади. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тоді. Від десяти до п’ятнадцяти років майже не куштував алкоголю, але був у тісних стосунках із п’яницями та шинками. Не пив же я тільки тому, що мені не подобався алкоголь. За той час я працював підручним, розвозячи кригу, хлопцем при кегельбані та ще підмітав по неділях загородні салуни.

      Весела пухка Джозі Гарпер мала шинок на розі Телеграф-авеню та Тридцять дев’ятої вулиці. Я цілий рік носив туди вечірню газету. Перший місяць, коли я розраховувався з Джозі Гарпер, вона налила мені шклянку вина. Я посоромився одмовитись і випив його. Але потому я завжди пильнував нагоди розрахуватися з шинкарем, коли її не було поблизу.

      Першого дня, як я почав працювати при кегельбані, господар, згідно зі звичаєм, покликав усіх нас хлопців та запропонував випити, а опісля ми мусили кілька годин працювати біля кеглів. Усі хлопці попросили пива, а я імбирового елю. Хлопці засміялися, а я спостеріг, що господар якось чуйно, допитливо, подивився на мене. Але все ж таки відкрив пляшку імбирового елю. Потім, уже біля кегельбану, хлопці сказали мені, що я образив господаря. Пляшка імбирового елю коштує значно дорожче, аніж шклянка пива. І коли я хочу працювати, то повинен пити пиво. До того ж пиво споживне. Після нього легше працювати, а з імбирового елю нема ніякого наїдку. Коли я не міг викрутитися, то пив пиво, дивуючись, як воно людям смакує. Мені воно не подобалось.

      Що я справді любив тоді – це ласощі. За п’ять центів я міг купити п’ять «гарматних набоїв», величезних та надзвичайно смачних, і міг жувати одного цілісіньку годину. Був ще там мехіканець, який продавав величезні тягучки по п’ять центів. Треба було жувати чверть дня, щоб упоратися з одною. І часто траплялося, що така тягучка була мені замість сніданку. З неї справді був наїдок, не то що з пива.

      VI

      Настав час, коли я розпочав другу низку своїх сутичок із Зеленим Змієм. Мені минав чотирнадцятий рік. У голові моїй повно було оповідань старих мандрівників, а в уяві жили тропічні острови та далекі морські береги. Я придбав собі маленького човна та плавав ним затокою Сан-Францисько та Оклендським лиманом. Хотілося мені плавати по морю. Хотілося мені спекатися свого одноманітного безбарвного оточення. Я був саме у розквіті юності, прагнув усіляких пригод, мріяв про дике життя у дикому мужньому світі. Я й не здогадувався тоді, що вся тканина цього мужнього світу просякнута алкоголем.

      Одного дня, розпускаючи вітрило на човні, я побачив Скоті. Це був юнак років сімнадцяти, юнга, дезертир з англійського корабля в Австралії, як сказав він мені. Він допіру скінчив строк на іншому кораблі, що прибув до Сан-Франциско. Тепер він хоче знайти собі роботу на китолові.

      По той бік затоки, там, де заякорились китолови, близько них стоїть яхта-шлюп Айдлер. За сторожа там гарпунер, який «має намір їхати з китобійним кораблем Бонанца. Чи не перевезу я його, Скоті, своїм човном, до того гарпунера?

      Чи не перевезу я?! А хіба це не я наслухався всіляких чуток та оповідань про цього СКАЧАТЬ