Зелений Змій, або Алкогольні спогади. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а я смоктав своє солодке питво та захоплено дивився на нього. Минали роки, а я побожно шанував його пам’ять.

      Незважаючи на два нещасливі випадки зі міною, всюди, де я не обертався, був непереможний та привабливий Зелений Змій, що надив та спокушав мене. Порівнюючи з глибоким враженням, що витавровував салун у дитячій душі, всі ті нещасні випадки набували другорядного значіння. Дитина, в якої тільки-но почали формуватися погляди на життя, вважала салун за найкраще, найзвабливіше на світі місце. Ні крамниці, ні громадські будинки, жодні інші притулки ніколи не відчиняли дверей переді мною, щоб дати погрітися біля їхніх вогнів, ніколи не частували мене їжею богів із вузьких поличок, що тяглися вздовж стін, їхні двері завжди були зачинені переді мною. І тільки двері салунів завжди були навстіж. Будь-якої пори і по всіх усюдах, – і на битому шляху, і на вузьких суточках, і на залюдненій діловій вулиці, – скрізь натрапляв я на ті салуни. Ясно освітлені, веселі, теплі взимку та темні й затишно-прохолодні влітку. Так, чудові, прекрасні місця були ті салуни-шинки.

      Було мені десять років, як батьки мої кинули хліборобство та переїхали жити до міста. І тут, хлопчисько десяти років, я почав продавати на вулиці часописи. Одна причина була та, що потрібні були гроші. Друга – мені потрібний був рух. Я знайшов шлях до нештатної громадської книгозбірні та почав читати аж до повної нервової перевтоми. На бідному ранчо, де я досі жив, не було книжок. Якимось, справді, дивним способом я дістав чотири книжки, чудові книжки, які я просто проковтнув. Одна – життєпис Гарфілда; друга – мандрівки Африкою Поля дю Шайю; третя – новели Уйда, де бракувало останніх сорок сторінок; та четверта – Ірвінгова «Альгамбра». Цю останню дала мені шкільна вчителька. Я не був сміливою дитиною і не міг так, як Олівер Твіст, попрохати ще книжку. Повертаючи «Альгамбру», я сподівався, що вчителька дасть мені якусь іншу книжку. А як вона цього не зробила, радше недооцінила мене, то я проплакав усю дорогу додому. А від школи до ранчо було три милі. Я все ж таки сподівався та палко прагнув другої книжки, навіть ладен був попросити в учительки, але так і не зважився.

      І ось тепер, опинившись в Окленді, я на полиці безкоштовної книгозбірні знайшов неосяжний широкий світ, що лежав поза моїм видноколом. Тут були тисячі книжок, таких гарних, як і мої чотири чарівні книжки. Були деякі навіть ще кращі. Книгозбірні в ті часи не дбали за дітей, і частенько мені до рук потрапляло не те, що треба. Пригадую, я зацікавився в каталозі нашою «Пригоди Перегріна Пікля» та й занотував цю книжку на аркушику. Бібліотекар дав мені повну збірку творів Смоллета в одному величезному томі. Я читав усе, але переважно історію і пригоди, та всі давні мандрівки. Я читав уранці, вдень і ввечері. Читав у ліжку і за столом. Читав, як ішов до школи та вертався додому; читав під час перерв, коли інші хлопці бавилися. Я читав до того, що почав «зачитуватися», кожному, хто підходив до мене, я казав: «Іди геть. Ти нервуєш мене».

      Десяти років СКАЧАТЬ