Буйний День. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще накинув тисячу. – На й Фортуна, далебі, уже там сидить і дожидає. Наляжте добре на шлейки!

      – І я не від того, щоб у гості до неї, – озвався Ден Макдональд, покриваючи дві тисячі й ставлячи ще тисячу.

      Отоді якраз грачі запалилися, упевнившись, що пішла велика карта. Хоч на обличчях нічого не було знати, та всі якось несвідомо напружилися. Кожен намагався поводитись як звик за вдачею, але ж вдача в кожного була своя. Гєл Кембл підкреслював свою звичайну обережність. Француз Луї удавав велику зацікавленість. Ден Макдональд зберігав свою добродушність, хоч деколи вона здавалась трохи перебільшена. Кернс, як завжди, сидів холодний і стриманий, а Елам Гарніш, звісно, жартував і сміявся.

      У банку було вже одинадцять тисяч, і бляшки без ладу лежали купою серед столу.

      – У мене нема більше бляшок, – жалісно сказав Кернс. – Може, перейдімо на записки?

      – Дуже радий, що ти ще тримаєшся, – весело відповів Макдональд.

      – Стривай, я ще не знаю! Я вже поставив тисячу. Що там у банку зараз?

      – Щоб покрити, треба три тисячі, але ніхто тобі не боронить накинути ще.

      – Еге, накинути! Думаєш, і в мене самі тузи, як у тебе! – Кернс глянув у свої карти. – А знаєш що, Маку? Щось моє серце чує. Покрию я ці три тисячі.

      Він написав на папірці суму, підписався й поклав на стіл.

      Усі звернули очі на француза Луї. Той хвильку нервово перебирав руками карти.

      – Ет, моє серце нічого не чує, – промовив Луї нарешті й досадливо шпурнув їх на стіл.

      Усі сто з лишком пар очей утупились у Кембла.

      – Я тебе не перекриватиму, Джеку, – сказав він і обмежився тим, що доклав потрібні дві тисячі.

      Тоді всі очі звернулися до Гарніша. Той щось надряпав на клаптику паперу й кинув його на стіл.

      – Тільки попереджую, що тут не доброчинне товариство й не недільна школа, – сказав він. – Я крию тебе, Джеку, і ставлю ще тисячу; а ти що, Макдональде? Ось де розгін твоїм тузам!

      – Не бійсь, я свого не вгавлю. Накидаю тисячу, – відповів Макдональд. – Ну, що там твоє серце чує, Джеку?

      – Щось чує, – Кернс довго перебирав свої карти. – Граю далі, але я хочу, щоб ви знали, скільки в мене грошей. Я маю пароплав «Бела», вартий двадцять тисяч доларів і ні цента менше; є в мене Шістдесята Миля, там на полицях краму на п’ять тисяч. Далі, ви знаєте, що я купив тартака, він тепер коло Ліндермену; ще одне судно в мене будується. То як, можна мені поборгувати?

      – Можна, можна, катай, – відмовив Буйний День. – А коли вже за це зайшла мова, то й я нагадую, що в мене є двадцять тисяч доларів у сейфі в Мака та ще стільки в землі на Лосячому. Ти ж знаєш мою займанку, Кембле? Є там на стільки?

      – Певне, що є.

      – Скільки там із мене? – спитав Кернс.

      – Дві тисячі покрити.

      – Гляди, перекриємо, як не спасуєш! Далебі, перекриємо! – застеріг СКАЧАТЬ