Буйний День. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

      То сік із забороненого плоду.

      Хтось відчинив надвірні двері, і кволе сіре світло зазирнуло до шинку.

      – Буйний день! Буйний день уже! – гукнув хтось.

      Гарніш одразу рушив до дверей, відгортаючи вниз навушники своєї хутряної шапки. Кама стояв надворі біля санок, довгих і вузьких, сім із половиною футів завдовжки й шістнадцять дюймів завширшки. Їх дно, зашите дощечками впоперек, підносилось на шість дюймів над полозками на підрізах. На них, поперев’язувані міцним ремінням із лосячої шкіри, лежали брезентові мішки з поштою, одежа та харчі на людей і собак. Перед санками, позгортавшися калачиком, в один ряд лежало п’ятеро собак, укритих інеєм. То були ескімоські пси, дібрані зростом і мастю, усі надзвичайно великі й сірі. Від своїх хижих іклів аж до кудлатих хвостів – усі вони, як один, достоту нагадували вовків. Та вони, власне, й були вовки, приручені, звісно, а все ж вовки і з вигляду, і натурою. Зверху, застромлені під реміння, лежали напоготові дві пари широких плетених лижв.

      Бетлс показав на позшивані в укривало шкурки полярних зайців, що виглядали з одного мішка.

      – Оце й уся його постіль! – сказав він. – Шість фунтів хутра. Це найтепліше, що він має. Але нехай мене лиха година візьме, коли я під ними нагрівся б! А я теж чогось вартий! Буйний День сам пашить, як пекельна піч, ось що.

      – Не хотів би я бути отим індіянином! – зауважив Док Вотсон.

      – Він його зажене, ухоркає до смерті! – аж простогнав у захваті Бетлс. – Я добре знаю, адже ж я бував із ним у дорозі! Цей ніколи у світі не стомлюється. Він не тямить навіть, що то воно є втома! Якось при сорока п’яти градусах під нулем він цілий день ішов у мокрих панчохах! Ну, хто ще на світі може таке утнути?

      А тим часом Буйний День прощався з усіма, хто юрмився навколо нього. Діві конче заманулося його поцілувати. Гарніш, хоч і стуманілий ще від віскі, збагнув, проте, як не зачепитися за фартухові поворозки. Він поцілував Діву, але так само щиро поцілував і інших трьох жінок. Натягли довгі рукавиці, він підняв собак і став на своє місце біля кермової жердини в передку санок.

      – Ну, голуб’ята, гайда! – гукнув він.

      Собаки налягли всією своєю вагою на шлеї, припали до снігу, аж риючи його лапами, і, нетерпляче повискуючи, подались уперед. Буйний День і Кама мусили бігти, щоб не відстати від них. Отак бігом люди й собаки перехопились через високий берег, спустились на кригу замерзлого Юкону і незабаром зникли в сивій імлі.

      Розділ IV

      На льоду шлях був утертий, лижв не треба було, і собаки пробігали пересічно по шість миль за годину. Буйний День і Кама по черзі заступали один одного біля жердини. Кермувати санками та бігти поперед них була робота важкенька. Той, хто змінився, біг позаду, а часом, скочивши на санки, спочивав.

      Праця була тяжка, зате підгониста. Вони мчали, що було духу, користаючи, поки можна, з утертої дороги. Згодом, коли доведеться їхати без дороги, то й три милі на годину буде добре. Тоді вже не підбіжиш за собаками і не під’їдеш, не спочинеш. Тоді бігти біля жердини не мудра СКАЧАТЬ