Зеров. Поховальний промовець. Євгенія Кужавська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дерева з капелюхами. Вирішивши, що свою роль наглядачки за дитиною вона виконала, Соля подалась варити каву. Маленьку кухню і простору вітальню помешкання-майстерні Вікторії наповнив аромат, за який вона продала б душу усім перехрестям світу. Хоч щодо наявності душі в істот її професії ще в хаті Гести точилися суперечки. Чорний густий напій. Терпкий аромат. Ніякого цукру, той убиває справжню каву, лиш трохи свіжих вершків. З недавнього часу в цьому домі почали з’являтися вершки – пані Вікторія пішла назустріч Соліним смакам. Наставниця віддавала перевагу напою без додатків, каві цнотливій у своїй чорноті. У Солі жив дух експериментатора. Вона варила каву з апельсиновою цедрою і медом, додавала кориці і вершків, спецій і пелюсток троянди. Останні навіть спробувала додати у філіжанку пані, отримала різку відмову. Цього разу підкреслювала гіркоту кави лимоном. Поринаючи в напівмедитативний стан, згадувала дитинство, намагаючись забути Зустріч на перехресті. Не свою зустріч.

      – Почитаєш мені? – почула запитання.

      Не відразу зрозуміла, що звертаються до неї. Спустилася з висоти спогадів на канапу дому Вікторії. Зауважила в полі зору дівчинку з книгою в руках.

      – Будь-ласка, – наполягало мале кирпате створіння.

      – Так, звичайно, – ковтнувши ще кави, відповіла Соля.

      Лимон бадьорив. Узяла до рук книгу, що її простягала мала. Дівчинка сіла на краєчок канапи, акуратно склавши маленькі тендітні ручки на колінах. Соля мимоволі згадала витончені руки Віри.

      – Що за книга?

      – Казки.

      – Звідки знаєш? – примружилась Соля, марно намагаючись дати собі відповідь, зі скількох років людські діти вміють читати.

      – Пані Вікторія читала мені з неї.

      Пані Вікторія продовжувала дивувати Солю. Цікаво, коли саме вона стала така близька до родини своєї клієнтки? І з якого б то дива? Хоча щодо дива Соля якраз мала припущення.

      Коли Віра і Вікторія зайшли до вітальні, Соля, вражена прочитаним, завершувала казку: «Бідний імператор ледве міг дихати, йому здавалося, ніби хтось сидів на його грудях. Він розплющив очі і побачив, що це – Смерть. Вона одягла на себе золоту корону і в одній руці тримала імператорську золоту шаблю, а в другій – його пишний прапор. А навколо із складок великих оксамитових завіс визирали дивні голови – одні потворні, інші милі і ласкаві. То були всі злі й добрі діла імператора, що дивились на нього тепер, коли Смерть сиділа на його серці».

      – Не надто весела казка для маленьких дівчаток, – зауважила пані Вікторія.

      Хтозна, кого вона мала на увазі – Солю чи Марину. Віра мовчки пов’язувала шаликом таку ж тонку, як і руки, шию.

      – Це гарна казка – тихо сказала дівчинка.

      Соля скептично примружилась.

      – Нам час іти, – безапеляційно мовила Віра.

      Вікторія узяла книгу з рук підопічної, провела гостей до дверей. Соля, згадавши про триклятий трояндовий кущ, рушила за ними на вулицю.

      Уже СКАЧАТЬ