Зеров. Поховальний промовець. Євгенія Кужавська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бісового естета, що дістався їй в Перехресники. Тобто поки що – не дістався.

      – До речі, про Перехресників, – урешті наважилась вона.

      Вирішила: кращої нагоди не дочекається, час розказати про хлопчину з газетами. Пані Вікторія завжди була стриманною і холодною у спілкуванні з Солею, відверто прискіпливою і іноді жорстокою – з ученицями, ввічливою, але недосяжною – у розмові з клієнтами. Скажена жінка. Краще сказати їй усю правду зараз, ніж через місяць, і тоді слухати крижані докори. Соля здригнулась, відчувши на собі погляд Наставниці.

      – Що саме про Перехресників? – перепитала пані Вікторія.

      Соля глибоко вдихнула і спробувала не дозувати інформацію, а видати все відразу:

      – Я бачила Зустріч на Перехресті. Не свою. Бачила, як якийсь хлопець зустрів свого Перехресника, – вона зробила паузу.

      Оскільки пані Вікторія зберігала мовчання, продовжила:

      – Спочатку я не розуміла, чому бачу якесь сяйво над тим чоловіком у плащі. Думала, сонце грає чи що. Він ще й в окулярах був. А потім, – Соля скривилась, ніби спогади завдавали їй фізичний біль, – потім він засвітився ще яскравіше. Я спочатку подумала, що ось… що це і є мій Перехресник. Але він дивився не на мене. Хлопець з газетами теж засвітився так само яскраво. Я раптом зрозуміла, що це і є Зустріч. Тільки не моя Зустріч.

      – Що було далі? – врешті мовила пані Вікторія.

      – Вони привіталися, здається. Я бачила, як щось говорили, просто не чула. А потім… вони розійшлися.

      Як не дивно, після того, як вона врешті розповіла тривожну історію пані Вікторії, їй полегшало.

      – Коли це було?

      Соля зморщила чоло, уявляючи, що зараз слухатиме не надто приємні слова.

      – Два тижні тому. Коли приїздили Віра з Мариною.

      Пані Вікторія мовчки погладила рукою тканину, дістала тонкі довгі ножниці з візерунчастим руків’ям із шухляди столу. Ножиці зблиснули у світлі вмираючого вечірнього сонця, що торкнуло своїм промінням підвіконня в кімнаті. Швидкими вправними рухами розрізала тканину. Лишила на столі шмат, інше – знов згорнула в сувій, прибрала в шафу. Врешті спромоглась прокоментувати Соліну розповідь:

      – Отже, часу в тебе ще менше, ніж я думала. Сукню пошиємо до завтра.

      «Певно та сукня й від Апокаліпсису врятує», – подумки закотила очі Соля.

      – Не врятує, – спокійно мовила Вікторія, – але зустріти Судний день у ній буде не соромно.

      Шили до ранку. Пані Вікторія кроїла, як танцювала. Бігала пальчиками з голкою вздовж обрізаних країв, ніби єднала не тканину – матерію, саме життя зі смертю, темряву зі світлом. Соля обколола всі пальці і пригадала всі лайливі слова, що знала. Зауважила бідність лексикону, засмутилась. Під ранок зварила каву і цього разу її Наставниця не відмовилась від трояндових пелюсток. Пили мовчки, насолоджувались смаком і світанком, що постукав у вікно.

      З крихітною філіжанкою в руках Соля стояла перед СКАЧАТЬ