Різдвяний сюрприз. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ незабаром таємниця, яку так радісно і врочисто зберігала Інґрида, піддражнюючи його, розкриється. І він збагне, куди і навіщо вони приїхали. Але спочатку треба її розбудити, потім шукати дорогу, вулицю, будинок чи офіс…

      – А ми в касі спитаємо, як туди пройти, – запропонувала Інґрида, коли вони покидали затишну кімнату очікування.

      Біля каси станції нікого не виявилося. Віконце було зачинене.

      Тому дорогу до записаної в Інґриди адреси питали на заправці.

      – Ви пішки? – здивувався китаєць-заправник.

      Клаудіюс кивнув. Китаєць пояснив дорогу, при цьому кілька разів повторивши, що там легко заблукати, і що йти туди потрібно буде не менше, ніж півгодини.

      Узбіччям автодороги вони йшли одне за одним, відчуваючи і посилену важкість наплічників, і накопичену з минулої ночі втому. Повз них шипіли шинами по мокрому асфальту малолітражки. На розвилці зупинилися, пригадали маршрут, описаний китайцем. Повернули ліворуч. Хвилин через п’ять опинилися ще на одній розвилці. Праворуч і вгору на пагорб тягнулася вузька, в ширину однієї машини, дорога, прикрашена табличкою «Grosvenor Drive».

      – Ну от і наша вулиця! – зраділа Інґрида. – Тепер треба знайти будинок номер три, і ми на місці!

      Ближче до вершини пагорба дорога роздвоїлася.

      – «One Grosvenor Drive», – прочитав Клаудіюс на синій табличці, прикріпленій до двох приземкуватих стовпчиків на краю правого відгалуження дороги.

      – Чого це вони цифри літерами пишуть? – здивувався він уголос. Потім озирнувся вусібіч. – Тиха вулиця!

      Звернувши на третій розвилці на бічну доріжку, Інґрида та Клаудіюс дійшли до зачинених залізних воріт, за якими праворуч стояв симпатичний двоповерховий будиночок із червоної цегли з черепичним дахом, порослим плямами зеленого моху.

      Інґрида, скинувши наплічник, оглянула ворота та хвіртку. Знайшла перемовний пристрій. Кілька разів безрезультатно натиснула на кнопку. Озирнулася розгублено.

      – Здається, нас не чекають, – зауважив Клаудіюс.

      Вони сіли під ворітьми на рюкзаки.

      – А хто нас тут має зустрічати? – обережно порушив мовчанку він.

      – Може, ми просто зарано прийшли, – Інґрида знизала плечима. – Треба зачекати. Поспішати все одно нікуди.

      – Це точно! – закивав Клаудіюс.

      В її голосі він відчув нервові нотки й вирішив більше нічого не питати. Вона все спланувала, привезла його сюди. Нехай сама щось і пропонує!

      Він озирнувся на засипану листям алею за ворітьми. Алея, обсаджена туями, повертала праворуч. Обабіч росли чагарники й інші дерева, і в цьому вгадувався колишній парковий лад. Тільки тепер цей парк здавався напівдиким, покинутим. Та й «алейні» туї стояли не струнко. Деякі з них відхилялися від загального ряду, інші, навпаки, нахилялися вперед, зависали над доріжкою.

      – У тебе є план «Б»? – після півгодинного мовчання стиха поцікавився Клаудіюс.

      Інґрида СКАЧАТЬ