Різдвяний сюрприз. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ згадувати! – засміялася мама. – Всі про той час забули, а ти вирішив згадати!

      – Як у тебе з грішми?

      – Достатньо, не турбуйся! На пенсію, звісно, не розгуляєшся, але я підробіток знайшла! Двічі на тиждень консьєржкою в новому будинку. У мене є своя кімнатка, телевізор!

      – Ти телевізор довго не дивись! Для очей шкідливо! – жартома порадив Андрюс. – Вибач, мені час. Барбора вдома чекає!

      – Привіт їй передай! Поцілуй від мене! – попросила мама.

      – Обов’язково!

      Спонтанна телефонна розмова з мамою і розбудила Андрюса остаточно, і зігріла. Втома минулася. Залишилося відчуття якоїсь душевної незручності, але воно так просто не розвіється. Його треба виговорити. Якщо Барбі ще не вечеряла, то він їй усе за вечерею і розповість. Більше ж йому тут нема з ким потеревенити!

      Барбора лежала одягнена на ліжку поверх зеленої ковдри і дивилася в стелю. Вона навіть не обернула голови, коли Андрюс увійшов у квартиру.

      Він роззувся, підійшов, задивився на усміхнений портрет кучерявої африканки на стіні.

      – Ти втомилася?

      – Ага, – видихнула вона.

      – А я думав, ми вийдемо повечеряти. У китайців чи у в’єтнамців. Або навіть у французів? – Він показав дві сині двадцятиєврові банкноти і помахав ними над її обличчям, швидше намагаючись оживити погляд дівчини, «приліплений» до стелі, ніж здивувати своїм сьогоднішнім заробітком.

      – Ого! – вона зиркнула на Андрюса. – Це ж скільки ти годин кривлявся біля каруселі?

      – Не біля каруселі, – відповів він спокійно. – Пам’ятаєш, ти мені казала про «ринок клоунів» на рю де Севр? Хтось тобі про цей ринок розповів. Так ось, ніякого ринку там, певна річ, немає. Але є велика лікарня і кав’ярня навпроти, в якій сидять клоуни. Сидять і чекають, поки за ними не прийдуть батьки якоїсь хворої дитини. І ті приходять і наймають клоуна! Якщо у батьків є гроші і хворій дитині клоун сподобався, то у клоуна буде постійний заробіток. Якщо не пощастить, то одноразовий.

      – Ну і як? Тобі пощастило? – Барбора сіла на ліжку, обійнявши свої зігнуті коліна.

      – Здається, так! Мене найняв один африканський дипломат. З Камеруна. У нього там син лікується. Звати Поль. Йому років тринадцять.

      – А чим він хворіє?

      Андрюс стенув плечима.

      – Я не питав. Якось незручно. Я тільки годинку в нього пробув. Сміється, як здоровий. Англійською шпарить, як рідною. Татко теж. Сказав, що зайде за мною в кав’ярню завтра о п’ятій!

      – Сорок євро за годину?! – здивовано видихнула Барбора і сумно похитала головою.

      – Ні, двадцять за годину. А що тут поганого? – не допетрав Андрюс.

      – Поганого нічого! Просто не віриться. А скажи, – вона пильно дивилася йому в очі. – У цій кав’ярні сидять тільки клоуни? – задумливий смуток на її обличчі змінився веселою цікавістю. – З носами, в яскравих костюмах і з надувними кульками?

      – Ні, вони одягнені, як звичайні люди, але у кожного із собою сумка з костюмом і різним причандаллям. СКАЧАТЬ