Маленькі жінки. II частина. Луиза Мэй Олкотт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ одразу прийшла в голову ідея, здійснення якої стало заключним акордом цього незвичайного весілля, де все було не так, як прийнято у світських колах.

      – Усі одружені й заміжні беруться за руки і танцюють навколо молодих, як це робиться в Німеччині, а ми, холостяки й дівчата, розбившись на пари, маємо виробляти курбети за колом! – крикнув Лорі, захоплюючи Емі в танець на садовій доріжці з такою заразливою спритністю й веселістю, що всі інші без заперечень вирішили їх наслідувати.

      Спочатку в коло встали пан і пані Марч, тітка і дядько Керрол, до них приєдналися інші, й навіть Саллі Моффат, повагавшись, перекинула шлейф через руку і залучила до кола Неда. Але довершили загальні веселощі пан Лоуренс і тітонька Марч: коли величний старий джентльмен урочисто підійшов до старої леді танцювальним кроком, вона сунула свою палицю під пахву і швидко зашкутильгала по галявині, щоб, взявшись за руки з іншими, потанцювати навколо молодят, тимчасом як молодь літала по саду, немов метелики в літню спеку.

      Нарешті, коли всі захекались, цей імпровізований бал завершився. Незабаром гості почали розходитися.

      – Бажаю тобі щастя, моя дорога. Від щирого серця бажаю. Але, гадаю, ти все-таки пошкодуєш про те, що зробила, – сказала тітонька Марч, а коли наречений вів її до екіпажу, додала: – Ви, молодий чоловіче, отримали скарб, дивіться ж, будьте його гідні.

      – Ах, Нед, це найчарівніше весілля з усіх, на яких я була. І не можу зрозуміти, чому. Адже тут не було ні краплі розкоші й шику, – завважила, звертаючись до чоловіка, пані Моффат, коли їхній екіпаж уже від’їжджав.

      – Лорі, мій хлопчик, якщо коли-небудь ти захочеш влаштувати собі подібного роду свято, поклич собі на допомогу одну з цих дівчаток, і я буду цілком задоволений, – сказав пан Лоуренс, зручніше влаштовуючись у своєму улюбленому кріслі, щоб відпочити після ранкових хвилювань.

      – Я зроблю все, що зможу, пане, щоб ви були задоволені, – з незвичною готовністю відповів Лорі, акуратно виймаючи з петлиці букетик, який приколола йому Джо.

      Маленький будиночок розташувався зовсім недалеко, тож весільною мандрівкою Мег стала тиха прогулянка з Джоном по дорозі від старого обійстя до нового. Коли, переодягнувшись, вона знову спустилася до вітальні, схожа у своєму сірому костюмі, із зав’язаним білою стрічкою солом’яним капелюшком на чарівну квакерку[7], вся сім’я зібралася навколо неї, і прощання було таким ніжним, немов вона й справді відправлялася в далеку подорож.

      – Не думай, ніби я тепер розлучена з тобою, мамо, дорога, що ніби люблю тебе менше від того, як глибоко люблю Джона, – сказала вона, обійнявши матір, і очі її на мить наповнилися сльозами. – Я щодня приходитиму сюди, тато. І сподіваюся, що ви любитимете мене, як і раніше, хоч я тепер і заміжня. Бет збирається часто проводити час зі мною, та й інші дівчатка забігатимуть у гості, щоб посміятися над стараннями і промахами новоспеченої домогосподарки. Дякую вам всім за цей щасливий день мого весілля. До побачення! До побачення!

СКАЧАТЬ