Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кинджали, розтинаючи черева, щоночі збільшували кількість трупів. Удосвіта, немов викидаючи сміття, їх стягували на край табору, де їх вантажили на наші вози, наче просто прибираючи дорогу. Я пригадав батькові слова: «Якщо ти хочеш зробити людей братами, примусь їх будувати разом башту. Та якщо хочеш, щоб вони ненавиділи одне одного, кинь їм зерна».

      Ми відзначили, що мешканці табору мало-помалу перестали вживати слова, які вже не служили їм. Мій батько водив мене поміж тих немов відсутніх облич, що, недоумкуваті й пусті, дивилися, не знаючи, хто ми. Вони не видавали вже ніяких звуків, крім непевного буркоту, вимагаючи їжі. Вони животіли без жалів і бажань, без ненависті й любові. А невдовзі вже й не милися і не знищували своїх паразитів. А ті плодилися. Тоді почали з’являтися гнояки і виразки. Отак табір почав загиджувати повітря. Батько боявся чуми. І, безперечно, міркував про становище людини.

      – Я вирішив пробудити архангела, що спить, придушений їхнім гноєм. Я не поважаю їх, але через них я поважаю Бога…

      XII

      До того загноєного людства батько послав співця. Співець сів надвечір на зручному для себе місці й заспівав. Він співав про речі, які перегукувалися одні з одними. Співав про дивовижну принцесу, до якої можна дійти тільки за двісті днів подорожі по пісках без криниць під пекучим сонцем. Брак криниць став жертвою і сп’янінням любові. А вода з міхів стала молитвою, бо вела до коханої. Він співав: «Я прагну пальмового гаю й ніжної зливи… а над усе сподіваюся, що вона привітає мене усмішкою… я вже не здатний відрізнити свою гарячку від моєї любові…»

      Мешканців табору опанувала спрага над спрагою, вони простягли руки в бік мого батька:

      – Негіднику! Ти позбавив нас прагнень, що є сп’янінням, спричиненим жертвою задля любові!

      Співець співав про загрозу, яка висить у повітрі, коли оголошують війну і пісок перетворюється в гадюче кубло. Кожна дюна набувала влади, що є владою над життям і смертю. Мешканці табору прагнули ризику смерті, який оживляє піски. Співець співав про силу ворога, коли його чекають з усіх боків і він наступає від обрію до обрію, наче сонце, про яке ніколи не знаєш, звідки воно зійде! І мешканці прагнули ворога, що оточив би їх своєю величчю, наче море.

      А коли вони прагнули любові, побаченої як обличчя, з піхв показалися кинджали. Вони плакали від радості, пестячи свою зброю! Свої забуті, поіржавілі, принижені шаблі, що тепер видавалися їм утраченою мужністю, бо тільки вони давали змогу людині творити світ. Це був сигнал до постання, гарного, мов пожежа!

      Усі вони загинули як чоловіки!

      XIII

      Ми хотіли випробувати пісню поетів і на війську, яке почало розпадатися. Але сталося таке диво, що поети виявились неефективні, й солдати кепкували з них.

      – Нехай нам співають про наші істини, – відповідали вони. – Про струмінь води в нашому домі й пахощі юшки, яку подають на вечерю. Що нам до цих балачок?

      Саме тоді я дізнався про ще одну СКАЧАТЬ