Шляхами і стежками життя. Наталена Королева

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що та хвороба була завезена з дарами з Південної Америки. Саме з цієї частини Феліпових володінь, де сонце світило, коли заходило в Еспанії… Є там такі комахи, які відкладають свої яєчка людині під нігті. З яєчок вилуплюються гробаки, які, ще не будучи вповні розвиненими комахами, мають здібність вже відкладати нові яєчка. Знищити їх – принаймні в ті часи – не знали жодного способу. І людина гинула в страшних муках, заживо з’їдена гробаками… Але досить цих похмурих згадок на минуле! – закінчив висвітлення патер Естебан й попровадив своїх гостей до бібліотеки – величезної й з дивною особливістю: книжки, які рідко вживались, були поставлені на полицях не так, як звичайно становлять їх у бібліотеках, але золоченим обрізом сторінок до глядача так, що творили золоту, суцільну площину. Але що справді зачарувало Естрельїту, це був так званий «бузковий сад». В дійсності – цілий гай, розлогий парк з самих бузків. Цілі алеї, боскети261 різнобаревних бузків. Від темного, аж з пурпуровим відтінком, й до блідого, ледве рожевого й чисто-білого. Була це чарівна казка, повна свіжості і аромату ніжного й радісного, як весна, як молодість…

* * *

      На тринадцятому році Естрельїтиного життя тітчина родина мусила перенестися до Андалузії. У тіточки Інес починалась туберкулоза. Лишатись в Бурґосі було неможливо: його гострі, безсніжні зими з ледовим вітром напевно б знищили хвору. Також мусили уникати Мадріда з його зрадним вітром, що «свічку не згасить, але людину вб’є».

      Дон Лоренсо володів прекрасним комфортабельним домом в Севільї та сільським житлом з різноманітними пасовиськами в Андалузії, не дуже далеко від Сан-Люкара262. Була це спадщина по його роду, бо бурґоський дім належав Інес. Севілья здалася дону Лоренсові занадто рухливою та галасливою, особливо навесні, коли до неї з’їжджалося багато чужинців на славні севільські урочистості Великого тижня та на перші коріди263, які починались на Великдень.

      Тому було вирішено перенестися – принаймні на весну і літо – до тихої, сільської оселі. Досі дон Лоренсо ще там ніколи не був. І уявляв собі «caserio de la Santa Virgen de la Soledad»264 як звичайне андалузьке літнисько265 – віллу, утопаючу у помаранчевих садах та пальмах. Тож коли після досить довгої подорожі – спочатку залізницею, а потім повозом у супроводі шістьох навантажених мулів – побачив мету своєї мандрівки, був дуже здивований.

      Caserio de la Soledad цілком виправдував свою назву. Був це цілком самітній хутір, який нагадував більш суворий кляштор, як віллу. Над монументальною брамою, яка замикала певної кладки стіни, що оббігали довкола цілої оселі, стреміла вежа. В її глибокій ніші містилась статуя св. Діви – de la Soledad266, звідки оселя мала свою назву.

      Заґратовані вікна двоповерхового дому виходили на широку просторінь берега. А далі – безкрая далечінь Атлантичного океану267 стелилась аж до обрію.

      У брами висів ретязь дзвінка – власне, порядного дзвону, – закінчений залізним кованим хрестом. За стінами, як у всіх андалузьких домах, містився patioСКАЧАТЬ